Добридень, товариші, ще раз. Що, всі вже розійшлися?

Наталія Анатоліївна {не дуже голосно). А кому хочеться до ночі тут сидіти?

Савелій Григорович. Хто хоче піти — будь ласка, товариші.

Наталія Анатоліївн а. Та ні. Нам, молодим педагогам, це дуже корисно.

Савелій Григорович. Яз вами згоден.

Наталія А н а т о л і ї в н а. Не зі мною, а з Інною Йосипівною. (Підкреслено вклоняється Інні Йосипівні.)

Інна Йосипівна (не хоче помічати іронії). Ми от зібралися, Савелію Григоровичу... Я привела Литвина, тому що... тому що... (Раптом схлипує.)

Загальне сум'яття. Наталія Анатоліївна здивовано дивиться на

вчительку, Ніна Семенівна квапиться із склянкою води, Зоя Іванівна

підводиться із зошитом у руках; Литвин недовірливо косує на Інну Йосипівну, Савелій Григорович намагається її заспокоїти.

Савелій Григорович. Ну, Інно Йосипівно... Ну що ви? Якось... Ось... {Береу Ніни Семенівни склянку.) Ковтніть.

Інна Йосипівна (одводить простягнуту руку, заспокоюється). Коротше, гак, Савелію Григоровичу... Пробачте... Сьогодні після уроків я проводила комсомольські збори у дев'ятому... У своєму класі. Було поставлено питання і про переобрання комсорга. Учні запропонували залишити комсоргом Ігоря Засєку...

Тут Литвин голосно гмукає. Всі повертаються до нього, а Інна Йосипівна із притиском веде далі.

Запропонували залишити, і цілком заслужено, Ігоря Засєку, коли раптом Литвин скочив зі свого місця і... (Голос її зривається, але вчителька опановує себе) І вдарив Ігоря в обличчя. Рукою.

Усі вражено дивляться на Литвина, але він стоїть так,

немов його це аж ніяк не обходить.

Савелій Григорович (підходить до Засєки). Дуже вдарив?

З а с є к а (недбало махає рукою). Та-а!

Савелій Григорович (із якоюсь навіть цікавістю, проте висловимося точніше — цікавістю презирливою, вивчає якусь мить Литвина). Та-ак...

Інна Йосипівна. Хіба справа у тому, як ударив? Ударив! В обличчя!

Савелій Григорович. І за що ж ти його? Вершителю доль!

Литвин. Він знає за що.

Савелій Григорович. То й нам розкажи.

Інна Йосипівна. За це й п'ятнадцять діб можна дістати.

Л и т в и н. Ви краще свого Засєку на п'ятнадцять діб. Більше користі буде.

Інна Йосипівна. Що значить «свого»? (Каже усім, мовби шукаючи підтримки.) Активіст. Відмінник. Був головою піонерського загону. Позаторік став комсоргом. У художній самодіяльності... (Підходить до Засєки, бере його за руку вище ліктя.) Та, зрештою, всі ви знаєте Ігоря. А на олімпіаді, ось нещодавно, він здобув друге місце. (До Литвина.) А ти... ти...

Л и т в и н. А я не здобув.

Савелій Григорович (до Засєки). Може, ти, Ігоре, поясниш?

Засєка махає рукою: що там пояснювати!

Не можемо ж ми сидіти цілий день і питати: «Що ти, Литвин, скажеш, а що ти, Засєка?» Скажіть уже хоч що-небудь. (Звертається скоріше до Засєки.) Не мовчіть.

Засєка. Ну, йшли збори. Висунули мою кандидатуру. Інна Йосипівна говорить: «Скажи кілька слів». Я підвівся, подякував за довір'я, і тут Литвин підскочив і... Якось збоку підскочив. Я й не помітив.

Інна Йосипівна. Скажу прямо, я не можу цього не сказати, вчинок Литвина — закономірне продовження, гідний, чи що, вінець обраної ним лінії поведінки. Мене вже давно тривожить цей хлопець, цей юнак, і я хочу просити вас, Савелію Григоровичу, та й моїх колег допомогти мені.

Савелій Григорович. Звичайно... Але ж ви досвідчений педагог. Я... ми вам повністю довіряємо.

Інна Йосипівна. І все ж бувають, на жаль, випадки, коли один учитель безсилий, коли всі його поривання натрапляють на камінну стіну, небажання зрозуміти, піти назустріч. Боляче, але є такі учні.

Савелій Григорович. Так, я розумію. От минулого року цей випадок із Севою Олексюком. Ви тоді в нас ще не працювали, Наталіє Анатоліївно... Дуже неприємний. Такий ніби непоганий хлопець і... Довелося йому піти з школи.

Литвин різко повертає голову, пориваючись щось сказати, але не встигає.

Наталія Анатоліївна. Ав якому класі він учився?

Інна Йосипівна. У мене. У восьмому «а».

Наталія Анатоліївна. А-а-а...

Інна Йосипівна. Ваша іронія недоречна.

Савелій Григорович. Що ви, Інно Йосипівно! Яка іронія? Ви просто схвильовані.

Наталія Анатоліївна. Що ж ви пропонуєте, Інно Йосипівно?

Інна Й о с и п і в н а. Я пропоную спершу вислухати мене, а вже потім вирішувати щось певне.

Савелій Григорович. Так-так, будь ласка. Ми вас слухаємо.

Інна Йосипівна. Так от, я не перший рік приглядаюсь до Литвина і давно звернула увагу на те, який складний і суперечливий у нього характер. Справді, хлопець він не дуже товариський, навіть потайний, але ці, можна сказати, нейтральні риси з успіхом заступає дещо показовіше. Передусім — поведінка. Часом на уроках він стає нестримно балакучим, заважає товаришам, учителя не слухає, надмірно пожвавлений, кидає репліки. Звичайно, це виводить із рівноваги та й просто заважає. Ще торік учитель фізкультури одібрав у нього в поході пляшку вина — теж цікава деталь. А на запитання: навіщо вона йому, із сміхом відповів, що купив батькові у подарунок. Брехня, звичайно. Курить. Потім — оце лазіння через вікно, коли був помічений Варварою Степанівною, і, нарешті, останній обурливий, та просто бандитський вчинок.

Н а т а л і я А н а т о л і ї в н а. А як він учиться?

Інна Йосипівна. Учиться непогано, але, певна річ, і не блискуче. В нього трійки з... З яких предметів у тебе трійки, Литвин?

Л и т в и н. З астрономії.

Інна Йосипівна. З ас... Ну от! Ви ж іще не проходите астрономії! (До всіх.) Зухвалий.

Савелій Григорович. Ти, Литвин, облиш свої вибрики. Це тобі не двір, і ми не твої дружки. Інна Йосипівна двадцять чотири роки працює в школі. Хоч це ти поважав би.

Зоя Іванівна. І вистачає ж нахабства.

Інна Йосипівна. Та що йому мої двадцять чотири роки! Мені на нього майже всі вчителі скаржаться.

Відчиняються двері, до вчительської заходить громадянин у костюмі, краватці. Тримається незалежно. Це — Гулеватий.

Гулеватий. Добридень, товариші! Мені сказали... Директор тут?

Савелій Григорович. Так, я директор.

Гулеватий {упевнено ступає до нього, подає руку). Гулеватий! (До Інни Йосипівни. Так само.) Гулеватий!

Інна Йосипівна. Прищипко.

Гулеватий