боротьби між старим і новим у житті мешканців Півночі. Через постаті юних громадян, через їхні прагнення, мрії, вчинки Микола Трублаїні показує, як світло науки, рівності, справедливості, що його принесла перемога Жовтня, розсіює одвічний туман релігійних забобонів, дикунських звичаїв.

І сьогодні читач із хвилюванням переживає події, описані в оповіданні «Крила рожевої чайки».

На невеличкому острівці, де живуть ескімоси, панує культ шаманів, які роблять усе для того, щоб тримати в сліпій покорі людей.

Наприкінці довгої полярної ночі дівчина Мамаюк, коли помирали від голоду її батьки, порушує стародавній звичай — вбиває рожеву чайку і цим рятує рідних од смерті.

Шаман Ілавірнік закликає остров'ян вигнати прокляту ним Мамаюк з острова. Крім того, дотримуючись «звичаїв» предків, він вимагає, щоб дівчинка Навалук задушила свого брата Овайюака, котрий осліп і не міг більше бути мисливцем.

Проте смілива чукчанка Анка, з якою читач уже познайомився в оповіданні «Малий посланець», руйнує плани Ілавірніка. Прибувши до острова при сході сонця після полярної ночі, вона забирає із собою Мамаюк, але невдовзі повертається разом із червоноармійцями. Життя на острові різко змінюється. Шаман втрачає свій вплив на ще недавно покірних і слухняних ескімосів, задурманених релігійними забобонами. «О горе! О біда!» — стогоном зустрічає Ілавірнік прихід нового життя. Але від імені всієї громади йому гнівно відповідає Овайюак, котрому повернули зір люди з далекого материка: «Чого пугукаєш, сово? Ти кажеш, що то казка. А я переконуюсь, що все дійсність. А ти із своїми старими казками забирайся геть!»

Так перебудовується життя, опромінене сонцем ленінської справедливості. Цей оптимістичний мотив червоною ниткою проходить і через інші художні розповіді про разючі перетворення в побуті й свідомості народів Півночі.

Друга група оповідань циклу знайомить читача з людьми, які освоювали сувору, непіддатливу Арктику, — мисливцями, моряками, вченими.

В оповіданні «Хатина на кризі» дивовижних пригод зазнають підлітки — українець Володя Велетень, якут Оротук і чукча Темар. Незважаючи на невдалу спробу «зайцями» на дирижаблі попасти на Північний полюс, вони домоглися свого, самостійно прийшовши до мети на човні-санях.

Небезпечна подорож — не самоціль. Так гартуються характери підлітків, виховується воля до перемоги, розвиваються кмітливість і спритність. Побувавши в таборі зимівників, хлопці повертаються додому з твердим наміром присвятити своє життя освоєнню привабливої, хоч і грізної Арктики.

Пригодницькою повістю «Лахтак» Микола Трублаїні завершив роботу над темою підкорення радянськими людьми Арктики.

«Лахтак», написаний 1934, а виданий 1935 року, відразу став одним з найпопулярніших художніх творів серед радянської молоді. Розповідь про сповнені героїзму будні пароплава «Лахтак» ведеться з таким напруженням, що читач майже фізично відчутно переживає всі труднощі, які довелось долати полярним морякам.

Потрапивши з поламаним стерном у крижаний «полон», пароплав не зміг звідти вибратися. Штурман Кар, який приймає командування кораблем, вирішує зимувати на вмерзлому в кригу пароплаві, чекаючи весняного танення льоду. Все ускладнюється ще й тим, що «Лахтак» перетворився на «німий корабель» — не було зв'язку із землею. Три члени команди дезертирують, захопивши кращу зброю і продовольство. Проте радянські моряки стійко долають усі незгоди. Несподівана зустріч з екіпажем затонуло! браконьєрської норвезької шхуни приносить ще низку випробувань для членів екіпажу радянського судна.

Штурман Кар, боцман Лейте, механік Торба, кочегар Павлюк та інші лахтаківці уособлюють силу й міць народу, який здійснював небачене в історії людства будівництво нового суспільства.

З особливою симпатією виписано образ юнги Степана Черлака. Через його сприйняття і подається багато подій. Саме він, гострий на розум, доскіпливий, намагається усвідомити сутність непоказного героїзму, що його виявляють більшість членів команди, і причину ницості, підлості як дезертирів Аксенюка, Шора і Попова, так і шведського шкіпера-браконьєра Ларсена.

На час створення повісті «Лахтак» в українській радянській літературі для дітей пригодницький жанр досяг вже певного розвитку в творах С. Васильченка, О. Копиленка, Ю. Смолича, В. Владка та інших письменників. Але тут ще було чимало «вузьких місць».

Незаперечною заслугою Миколи Трублаїні й стало те, що пригодницький елемент у його творах — лише один із рушіїв сюжетного розвитку художньої оповіді. Надзвичайно важливим її компонентом є інформативна насиченість, ознайомлення читача з новими фактами, науковими теоріями. І все це легко, невимушено вплітається в напружену розповідь про часом карколомні події, що відбуваються з лахтаківцями. Скажімо, скільки цікавого міститься в гідрометеорологічних дослідах, які проводить гідролог Запара з допомогою Стьопи та інших товаришів. Цінний пізнавальний матеріал розширює коло знань юного читача і спонукає до дальшого вивчення багатьох загадкових явищ природи.

Микола Трублаїні був особисто знайомий з багатьма видатними полярниками. Чи не тому настільки переконливим вийшов образ штурмана Кара, що його прототипом був Георгій Олексійович Ушаков — людина легендарної біографії, скромна, одержима в своїй відданості науці та радянському народові.

Після повісті «Лахтак» Микола Трублаїні більше не повертався в своїй художній творчості до теми освоєння Арктики. Але любов до цього краю, до його людей залишилася на все життя, І письменник зумів прищепити її багатьом підліткам. Він створив перший у Радянському Союзі Клуб юних дослідників Арктики при Харківському палаці піонерів. Цей клуб дав можливість сотням дітей розвинути свої здібності, вибрати свій шлях у житті, сформувати й загартувати свій характер. «Моя мета, — говорив Микола Петрович, — запалити юних читачів бажанням стати дослідниками Арктики, моряками, що не побояться штормів, авіаторами, що зуміють повести літаки на тисячокілометрові відстані, інженерами і вченими, що дізнаються про всі таємниці природи і переможуть усі стихії».

В Клубі юних дослідників Арктики Північ вивчали не лише по книжках і картах. У 1935 році Микола Трублаїні організував для членів клубу першу в Радянському Союзі подорож піонерів за Полярне коло. Це була справжня наукова експедиція — у залізничному вагоні, спеціально обладнаному на зразок криголама, йшла робота, подібна до тієї, яка проводиться на морському судні. Підлітки вели відповідні спостереження, робили виміри, несли вахти і т. ін. Вони поставили собі за мету