- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (26) »
Олесь Донченко ВІТЕР З ДНІПРА Повість
Малюнки В.А. Євдокименка
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
про дніпровське страховище та про Павлика, якого стукнуло сонце
Дід Галактіон бачив те страховище власними очима. Воно підпливло до берега й виставило з води чорну морду. Воно позіхнуло, ніби ковальський міх, і знову пірнуло в глибину. Дідові Галактіонові треба вірити. Він дуже мудрий дід, Узимку порається на подвір'ї в одній сорочці й простоволосий. Улітку в кожусі й валянках збирає на пасіці рої. Про водяне страховище дід Галактіон розповів Бицикові. Дідові шістдесят два роки. Бицик молодший — йому дванадцять. Вустами діда промовляла поважна мудрість. Страховище, безумовно, було дніпровською собакою. Або, може, величезним сомом. Останнє більш імовірне, бо собаки водяться переважно на подвір'ях під коморами. Їхніх родичів у Дніпрі, напевне, не стрічав і сам бородатий Брем. На жаль, дід Галактіон про Брема не чув. У Бицика було своє власне ім'я. Те ім'я знали тільки батько та мати. Всі ж діти кликали хлопця просто Бициком. Походження прізвиська не збереглося. Бицик, то й Бицик. Ображатись нема чого. Могло бути й гірше. Проньку Лукашевого, наприклад, прозвали Сорокою за ластовиння на обличчі. Особи, що деруть сорочачі або ластівчині яйця, обов'язково несуть кару — рябіють. Це доведено науковими спостереженнями старих людей на селі. Розповідь діда Галактіона Бицик слухав із завмиранням серця, з роззявленим ротом. Ніби він чекав, що дід покладе йому в рота кусочок сиру. З того часу Бицик і вдень і вночі мріяв про страшного сома. Про дніпровську собаку Бицик не мріяв. Сом — реальніше. Сома можна впіймати на гачок. Після того, як весняна повідь затопила хату Бондаря Тихона, в печі знайшли живого сома. Вусатий богатир, як відомо, любить закапелки. Бицик був свідком цієї події. Здається, саме з. цього часу в його серці й народився непереможний запал риболова. Цей запал виявився в тому, що хлопчина цілими днями сидів на березі й тоскно дивився на поплавець. Кажуть, що при цьому його губи шепотіли: «Ех, коли б упіймати!» Крім того, у нього, напевне, була підвищена температура. Бицик ішов вулицею, обвішаний сачками, торбинками, з вудкою на плечі. Ще вчора дядько Никін зробив йому в кузні гачок. Гачок був на сома належного розміру. При нагоді на нього можна було б спіймати й білого ведмедя. На обличчі в Бицика світилась рішучість. Він твердо постановив здивувати всесвіт і рідні Млинки. Перед хлопцем прослався широкий шлях до слави серед млин-ківської дітвори. Цей шлях був поки що звичайною вулицею з кропивою під тином. Нічого, так починало багато героїв. — Куди, Бицику? Голос долинув з надхмарної вишини. Стара шовковиця підпирала небо. — Сома ловити! Ці два слова були магічними. Вони звели на землю Кузьку й Павлика. Їхні губи й пальці скромно пофарбовані в темно-синє. Родюча шовковиця ставила помітку на своїх дорогих гостях. — Бицику, ти не бре? Запитання було зайве. Самий вигляд Бицика переконував, що він таки «не бре». Троє приятелів прямують до річки. І Павлик, і Кузька заздрісно і з повагою поглядають на вудку Бицика. До товстого шнура прив'язаний гострий гачок. Глянувши на нього, страшний сом діда Галактіона, безперечно, зомлів би з переляку в своїй підводній країні. Зненацька уривчасто задзеленчав дзвоник, і з-за повороту вихопився сільський поштар. На боці в нього теліпалася шкіряна сумка. На рулі новенького велосипеда стримів пучок пшеничних колосків. Поштар зупинився й весело гукнув: — Куди, хлопці? Сома ловити? Дай боже нашому теляті вовка з'їсти! Він віддав юним передплатникам кілька примірників «На зміну». І тут трапився незрозумілий випадок із Павликом. Хлопчик присів біля велосипеда й уважно розглядав педалі. І враз ляснув себе долонею по лобі й вигукнув: — Ах! Це було все. Павлик наче скам'янів. У тому короткому «ах» був, очевидно, такий глибокий зміст, що далі всі слова зайві. Поштар зник за рогом, а Павлик повернувся і, як сновида, пішов вулицею. Кузька й Бицик догнали його. — Павлику, що з тобою? Павлик мовчки йшов далі. — Павлику, ходімо сома ловити! У відповідь хлоп'ята почули щось дивне, незрозуміле: — Колінчастий вал… Не піду я… Лопатеві колеса…? Не треба пояснювати, що хоч як озирались Кузька й Бицик, вони не помітили навколо жодних ознак будь-яких реальних коліс. Бицик, нічого не тямлячи, мовчки подивився на Кузьку. Досвідченіший у житті Кузька відразу зметикував, у чому справа. Він багатозначно покрутив пальцем біля лоба. Цей красномовний рух, безсумнівно, стосувався внутрішнього змісту Павликової голови. Але в цю мить виявилось, що Бицик теж мав неабиякі здібності ставити діагноз. — Ні, — сказав він натхненно, — я знаю, його сонце в голову стукнуло. — Кого стукнуло? Це запитання належало новому героєві нашої повісті. Цей герой підійшов непомітно ззаду. Він був у спідничці, простоволосий і босоногий. Не будемо розпалювати вашої цікавості. Скажемо просто — це була дівчинка і звали її Наталя. До її відома негайно ж було доведено про несподіваний випадок із Павликом. Кузька й Бицик не дали їй навіть опам'ятатись. — Павлика стукнуло, Наталю. — Голова йому замакітрилась. — Ми йшли сома ловити. — Еге ж, сома ловити. Коли це як ударить сонце! — Просто в лоб! — Еге ж, у лоб… Подія, що й казати, незвичайна. Але Наталю вона ніби й зовсім не схвилювала. Дівчинка тільки насупила брівки й твердо заявила: — Це нічого. Я його вилікую. Треба компрес на голову. До п'ят землі прикласти. Можна й сирої картоплі. Це було сказано зовсім спокійно, як і належить лікарці. Проте Наталя, безумовно, схвилювалась. Мати справу з живою людиною — зовсім не те, що лікувати ляльок. Між іншим, їх у Наталі аж п'ять. Вони живуть у садку, в дуплі старої груші. Там улаштовано їм спокійну затишну кімнатку. Але попереджаю, це — таємниця. Страшний секрет. Про ляльок ніхто, ніхто, крім Наталі, не повинен знати. Їй одинадцять років, вона — піонерка, і раптом — ляльки! Я дуже жалкую, що розповів про це. В останню хвилину я навіть побіг у друкарню, щоб викреслити це місце. Але було пізно. Книжку вже надрукували. Наталя знайшла Павлика біля Дніпра. Стара верба схилилася над водою.
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (26) »