Донченко Олесь Васильович - 6 книг. Главная страница.

Олесь (Олександр) Васильович Донченко (* 19 серпня 1902, с. Великі Сорочинці Полтавської області —†12 квітня 1954, м. Лубни Полтавської області) — український радянський поет, прозаїк, казкар.
Народився на Полтавщині у сім'ї вчителя. Дитинство і юність провів у місті Лубни. Закінчив Лубенську чоловічу гімназію та курси позашкільної освіти.
Вірші і п'єси почав писати ще в шкільні роки. Відразу по закінченні гімназії включився в революційні перетворення в Україні: був позашкільним вчителем, районним інспектором політосвіти. Перші вірші було надруковано у 1918 році. В цей неспокійний час він багато їздить по селах, організовує хати-читальні, бібліотеки, драмгуртки, клуби, роз'яснює декрети Радянської влади, читає лекції, виступає зі своїми віршами.
В 1924 році записується добровольцем у прикордонні війська, служить в кавалерійскому полку, що був розквартирований у Гнівані, а згодом переведений із західного кордону до Проскурова. На військовій службі О. Донченко обіймає посаду старшого полкового вчителя. Водночас він продовжує писати вірші, поеми.
1926 року виходить друком його перша поетична збірка — «Червона писанка». Невдозі після виходу цієї збірки, восени 1926 року, О. Донченка було відкликано з армії для літературної роботи.
Він оселився в Харкові — тодішній столиці України, вступив в організацію літераторів-комсомольців «Молодняк», Пролітфронт, ВУСПП і цілком присвятив себе письменництву, працюючи у відділі дитячої літератури Державного видавництва України.
За чотири роки, з 1927-го по 1931-й, О. Донченко видав понад тридцять книжок своїх віршів і казок для маленьких читачів, згодом перейшов до прози — оповідань і повістей, теж здебільшого призначених для дітей і юнацтва.
В роки Великої Вітчизняної війни О. Донченко, який не потрапив до армії за станом здоров'я, був евакуйований разом з родиною до Казахстану, де працював кореспондентом газети «Угольная магистраль».
По війні повернувся до Харкова, а згодом оселився в місті своєї молодості — Лубнах, де й провів останні роки свого життя.


Романи
«Зоряна фортеця» (1933)
«Море відступає» (1934)
«Карборундовий камінь» (1946)
«Золота медаль» (1954)
Повісті
«Золотий павучок» (1928)
«Дим над яругами» (1929)
«Дві весни» (1931)
«Оаза в степу» (1932)
«Море відступає» (1934)
«Розвідувачі нетрів» (1934)
«Родина Мартинових» (1934)
«Батьківщина» (1936)
«Школа над морем» (1937)
«Лукія», повість (1939)
«Карафуто» (1940)
«Підводний корабель» (1941)
«Серце беркута» (1945)
«Лісничиха» (1947)
«Повість про новий дім» (1947)
«Заповітне слово» (1949)
«Шахта в степу» (1949)
«Юрко Васюта» (1950)
Збірки оповідань
«Сурми» (1928)
«Галаганчик» (1936)
«Пісня жайворонка» (1947)
«Секрет» (1947)
«Дочка» (1950)
Карафуто (1958)