- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (25) »
чекаючи чогось.
Нарешті він зауважив якийсь рух на причалі. Ігор начепив на носа темні окуляри й уважно простежив за мікроавтобусом, що саме зупинився навпроти яхти, біля кількох прибережних споруд. З автомобіля вийшли дві дівчини — чорненька Оксана, світла Наталя, і троє хлопців: атлетичної статури Максим, приємний на вигляд Сашко й Андрій з характерним уважним поглядом проникливих сірих очей. Молоді люди заходилися виймати багаж — великі сумки, наплічники, кілька валіз — які були виразно призначені для тривалої подорожі. Обидві дівчини поглядали на яхти біля причалу.
Ось на палубі «Наяди» теж з’явилася молода панянка, Настя, і почала привітно махати рукою дівчатам і хлопцям, котрі приїхали на мікроавтобусі.
— Прибули, Ігорю, твої гості, — іронічно усміхнулася Настя. — Навіть не запізнилися.
— Ну, в такому разі слід відзначити цю видатну подію, — в тон подружці відповів Ігор.
Тим часом гості, помітивши Ігоря з Настею, також почали махати їм у відповідь. І, не гаючи часу, підхопили свої речі й попрямували до красуні «Наяди», що ледь похитувалася на хвилях. Ігор, знявши темні окуляри, щось сказав капітанові, той кивнув у відповідь, віддав якісь накази команді. Матроси миттю підхопили багаж і перенесли його на яхту, чекаючи подальших розпоряджень капітана. А на палубі вже сміялися, жартували й віталися з Настею та Ігорем друзі-прибульці. — Привіт, старий! — Максим плескав по плечах Ігоря. — Чув, що ти «піднявся», але щоб настільки… Такий корабель! Ну, ти просто олігарх! — Привіт-привіт! — сміявся Ігор. — Скільки літ… Я ще не олігарх, тільки вчуся. Але все попереду! — Bay, Ігорюню! — щебетала Оксана. — Настусю, сонечко! Привіт! Яка краса! — Це ти про Настю? — іронічно поцікавився Ігор. — І про Настю! — Оксана була в доброму гуморі. — І про яхту… А Настя так розцвіла! Це Ігор до цього доклався? — Привіт, подруго! — мружилася Настя. — Так, він старався-намагався і «розцвів» мене… А ти що, жалкуєш, що ви з Ігорем пішли різними шляхами? — Істина — то шлях, і навпаки, — по-філософському зауважила Оксана. — Мені й з Андрієм добре. — Ну, Ігорю Олігарховичу, — втрутився Андрій. — Може, розкриєш секрет нашого морського маршруту? — Наш Ігор часто буває таким таємничим… — кокетуючи, зауважила Наталя. — Ти, Нато, не права, — заперечив Сашко. — Ігор, як я пам’ятаю, з давніх, чудових часів нашої бурхливої й незабутньої студентської, а водночас економічно-маркетингової молодості… — Цицероном ти був, ним і лишився, — перебив Ігор Сашка, обіймаючи його. — Мабуть, за столом переговорів можеш забалакати і перемогти в суперечці навіть твоїх непримиренних друзів! — Леді й джентльмени! — запропонувала Настя. — Ласкаво просимо до кают-компанії! — Атож! — підтримав Максим. — А чи не дасть нам хазяїн чогось випити з дороги? І всі, сміючись, почали спускатися сходами до просторої й коштовно оздобленої кают-компанії.
У великій та затишній кімнаті всі влаштувалися на чудових шкіряних диванах і кріслах. Оксана сіла ближче до Андрія, водночас зиркаючи то на Ігоря, то на Настю. Сашко і Наталя також примостилися поруч. А Ігор з Настею вільно розташувалися на найбільшому дивані. Лише Максим сидів окремо, схрестивши руки на грудях, і поглядав то на друзів, то в ілюмінатор. Стюард Михайло, один із матросів, уже в елегантній формі, мовчки розносив різнобарвні коктейлі, соки, мінеральну воду. — Але ти, Ігорю, — зауважив Андрій, — не сказав про незвіданий шлях цього казкового судна… — Це сюрприз, — усміхнувся Ігор, й жартівливим тоном додав: — І сюрприз приємний… Головне — перетнути Чорне море, а там… І Туреччина, і Егейські острови, і рай земний! Тільки б не забути найнеобхідніше: бомби, зброю, наркотики… Усі засміялися, а Наталя в захваті навіть заплескала в долоні. — Це чудово, Ігорю, чудово! — А всякі прикордонні й митні формальності? — спокійно запитав Максим. — Ви ж закордонні паспорти взяли із собою, як я нагадував? А митниця, як кажуть, «дає добро», — відмахнувся Ігор. — Все «схоплено»… Чи ви мене не знаєте? — Та знаємо, знаємо… — хитро посміхнулася Оксана. — Ну, в такому разі, — підняв склянку із зелено-червоним напоєм Максим, — попутного вітру «Наяді»! — Ура!!! — гукнули всі в один голос. — А коли ж ми попливемо? — поцікавилася Наталя. — Дорогенька, плаває на воді знаєш що? — вдавано суворо сказав Ігор. — А яхта ходить! — Ой, вибач, любий, — зашарілася Наталя. — Я ж не морський вовк, як ти… Багато чого ще не знаю… — Нічого, — зверхньо мовив Ігор. — Про все згодом довідаєтеся, вивчите правила морських битв і круїзів. А відходимо ми, якщо ніхто не проти, просто зараз. Миколо! Миколо! На заклик Ігоря до кают-компанії зайшов капітан. Сповнений гідності, він коротко кивнув усім. — Слухаю вас, Ігорю, — дивлячись на хазяїна судна, сказав він. — Я гадаю, нам час відходити, Колю, — підвівся Ігор. — А далі ти вже сам керуй усім. Я тільки на суходолі твій начальник. До речі, проведи екскурсію для гостей по яхті. Вони ж мають орієнтуватися в цих лабіринтах… — На екскурсію! — зраділа Оксана. — А джакузі на яхті є? — заінтриговано спитала Наталя. — Усе є! Відходимо! — помітно повеселішав Микола. — Прошу за мною, на огляд визначних місць нашого чудового дому! Уся громада дружно посунула за капітаном. У коридорі вони зустріли матроса, який поспішно йшов їм назустріч. — Григорію, — звернувся до матроса капітан, — передай наказ підняти якір, відійти від стінки. — Слухаюсь відійти, капітане! — чітко й серйозно мовив Григорій. Матрос зустрівся поглядом із Максимом і швидко опустив очі. Григорій не барився, він бігом подався на верхню палубу, а капітан з гостями пішли далі, оглядаючи приміщення і каюти. — Каюта Максима, — показав Микола, звіряючись із папірцем. — Далі каюта Оксани й Андрія. Наступна — Олександра й Наталі. Враховані всі побажання хазяїна і гостей. — Прошу зауважити, що всі каюти з видом на море! — іронічно відмітив Ігор, а тоді серйозно додав: — Усі ваші помешкання обладнані туалетами і ванними кімнатами. Джакузі є в кожній каюті. — Так… — аж свиснув від здивування Максим. — Нічогенький собі човник… — А ось тут, — продовжував екскурсійну розповідь капітан, — так би мовити, спільний гальюн… Перепрошую, вбиральня! А ця велика кімната — для куріння. Вона ж — бібліотека. Далі — кінотеатр. А це просторий дзеркальний зал для трапези господарів та почесних гостей «Наяди»… — А капітан і матроси хіба не їдять? — піджартовуючи,
Тим часом гості, помітивши Ігоря з Настею, також почали махати їм у відповідь. І, не гаючи часу, підхопили свої речі й попрямували до красуні «Наяди», що ледь похитувалася на хвилях. Ігор, знявши темні окуляри, щось сказав капітанові, той кивнув у відповідь, віддав якісь накази команді. Матроси миттю підхопили багаж і перенесли його на яхту, чекаючи подальших розпоряджень капітана. А на палубі вже сміялися, жартували й віталися з Настею та Ігорем друзі-прибульці. — Привіт, старий! — Максим плескав по плечах Ігоря. — Чув, що ти «піднявся», але щоб настільки… Такий корабель! Ну, ти просто олігарх! — Привіт-привіт! — сміявся Ігор. — Скільки літ… Я ще не олігарх, тільки вчуся. Але все попереду! — Bay, Ігорюню! — щебетала Оксана. — Настусю, сонечко! Привіт! Яка краса! — Це ти про Настю? — іронічно поцікавився Ігор. — І про Настю! — Оксана була в доброму гуморі. — І про яхту… А Настя так розцвіла! Це Ігор до цього доклався? — Привіт, подруго! — мружилася Настя. — Так, він старався-намагався і «розцвів» мене… А ти що, жалкуєш, що ви з Ігорем пішли різними шляхами? — Істина — то шлях, і навпаки, — по-філософському зауважила Оксана. — Мені й з Андрієм добре. — Ну, Ігорю Олігарховичу, — втрутився Андрій. — Може, розкриєш секрет нашого морського маршруту? — Наш Ігор часто буває таким таємничим… — кокетуючи, зауважила Наталя. — Ти, Нато, не права, — заперечив Сашко. — Ігор, як я пам’ятаю, з давніх, чудових часів нашої бурхливої й незабутньої студентської, а водночас економічно-маркетингової молодості… — Цицероном ти був, ним і лишився, — перебив Ігор Сашка, обіймаючи його. — Мабуть, за столом переговорів можеш забалакати і перемогти в суперечці навіть твоїх непримиренних друзів! — Леді й джентльмени! — запропонувала Настя. — Ласкаво просимо до кают-компанії! — Атож! — підтримав Максим. — А чи не дасть нам хазяїн чогось випити з дороги? І всі, сміючись, почали спускатися сходами до просторої й коштовно оздобленої кают-компанії.
У великій та затишній кімнаті всі влаштувалися на чудових шкіряних диванах і кріслах. Оксана сіла ближче до Андрія, водночас зиркаючи то на Ігоря, то на Настю. Сашко і Наталя також примостилися поруч. А Ігор з Настею вільно розташувалися на найбільшому дивані. Лише Максим сидів окремо, схрестивши руки на грудях, і поглядав то на друзів, то в ілюмінатор. Стюард Михайло, один із матросів, уже в елегантній формі, мовчки розносив різнобарвні коктейлі, соки, мінеральну воду. — Але ти, Ігорю, — зауважив Андрій, — не сказав про незвіданий шлях цього казкового судна… — Це сюрприз, — усміхнувся Ігор, й жартівливим тоном додав: — І сюрприз приємний… Головне — перетнути Чорне море, а там… І Туреччина, і Егейські острови, і рай земний! Тільки б не забути найнеобхідніше: бомби, зброю, наркотики… Усі засміялися, а Наталя в захваті навіть заплескала в долоні. — Це чудово, Ігорю, чудово! — А всякі прикордонні й митні формальності? — спокійно запитав Максим. — Ви ж закордонні паспорти взяли із собою, як я нагадував? А митниця, як кажуть, «дає добро», — відмахнувся Ігор. — Все «схоплено»… Чи ви мене не знаєте? — Та знаємо, знаємо… — хитро посміхнулася Оксана. — Ну, в такому разі, — підняв склянку із зелено-червоним напоєм Максим, — попутного вітру «Наяді»! — Ура!!! — гукнули всі в один голос. — А коли ж ми попливемо? — поцікавилася Наталя. — Дорогенька, плаває на воді знаєш що? — вдавано суворо сказав Ігор. — А яхта ходить! — Ой, вибач, любий, — зашарілася Наталя. — Я ж не морський вовк, як ти… Багато чого ще не знаю… — Нічого, — зверхньо мовив Ігор. — Про все згодом довідаєтеся, вивчите правила морських битв і круїзів. А відходимо ми, якщо ніхто не проти, просто зараз. Миколо! Миколо! На заклик Ігоря до кают-компанії зайшов капітан. Сповнений гідності, він коротко кивнув усім. — Слухаю вас, Ігорю, — дивлячись на хазяїна судна, сказав він. — Я гадаю, нам час відходити, Колю, — підвівся Ігор. — А далі ти вже сам керуй усім. Я тільки на суходолі твій начальник. До речі, проведи екскурсію для гостей по яхті. Вони ж мають орієнтуватися в цих лабіринтах… — На екскурсію! — зраділа Оксана. — А джакузі на яхті є? — заінтриговано спитала Наталя. — Усе є! Відходимо! — помітно повеселішав Микола. — Прошу за мною, на огляд визначних місць нашого чудового дому! Уся громада дружно посунула за капітаном. У коридорі вони зустріли матроса, який поспішно йшов їм назустріч. — Григорію, — звернувся до матроса капітан, — передай наказ підняти якір, відійти від стінки. — Слухаюсь відійти, капітане! — чітко й серйозно мовив Григорій. Матрос зустрівся поглядом із Максимом і швидко опустив очі. Григорій не барився, він бігом подався на верхню палубу, а капітан з гостями пішли далі, оглядаючи приміщення і каюти. — Каюта Максима, — показав Микола, звіряючись із папірцем. — Далі каюта Оксани й Андрія. Наступна — Олександра й Наталі. Враховані всі побажання хазяїна і гостей. — Прошу зауважити, що всі каюти з видом на море! — іронічно відмітив Ігор, а тоді серйозно додав: — Усі ваші помешкання обладнані туалетами і ванними кімнатами. Джакузі є в кожній каюті. — Так… — аж свиснув від здивування Максим. — Нічогенький собі човник… — А ось тут, — продовжував екскурсійну розповідь капітан, — так би мовити, спільний гальюн… Перепрошую, вбиральня! А ця велика кімната — для куріння. Вона ж — бібліотека. Далі — кінотеатр. А це просторий дзеркальний зал для трапези господарів та почесних гостей «Наяди»… — А капітан і матроси хіба не їдять? — піджартовуючи,
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (25) »