українського народу. Тому до кожної теми подаються першоджерела та завдання для самостійної роботи студентів, які передбачають поглиблене вивчення джерельної бази історії державно-правового розвитку України. Такий алгоритм будови навчального матеріалу має спонукати студентів до роздумів, більш глибокого опанування курсу.

Проте слід зазначити, що в підручнику висвітлюються лише основні історичні документи та джерела права. Зважаючи на обмежений обсяг видання, в ньому з величезного загалу документального матеріалу аналізуються найбільш фундаментальні документи й першоджерела. Деякі з них (Процес короткий наказний 1734 р., Інструкція судам 1730 р. та ін.) автор вперше вводить до навчально-методичного забезпечення курсу історії держави і права України.

При роботі з навчальним матеріалом студентам стане в нагоді термінологічний словник-глосарій, що міститься наприкінці підручника. Систематизації сприйняття навчального матеріалу сприятиме пропонована в підручнику коротка хронологія історії держави і права України. Подається список джерел, навчальної та наукової літератури, що має допомогти студентам зорієнтуватися в історіографії основних проблем української історико-правової науки і, звичайно, якомога повніше в усіх аспектах уявити собі основний зміст курсу історії держави і права України.

Навчальний матеріал викладено у доступному стилі, що сприятиме самостійній роботі студентів над складними і суперечливими проблемами історії державно-правового розвитку України.

Отже, пропонований підручник має допомогти студентам у глибокому вивченні й оволодінні знаннями історії держави і права України, як основи історико-правової та професійної соціалізації майбутніх юристів, їхній участі у ствердженні верховенства права в демократичній державі, сприятиме патріотичному вихованню студентської молоді.

Ректор Київського університету права Національної академії наук України професор, Заслужений юрист України Ю. Л. Бошицький

(обратно)

Вступ до курсу „Історія держави і права України ”

Предмет, метод та завдання курсу

На сучасному етапі політичного та соціально-економічного розвитку України актуальним і вкрай необхідним стає підвищення рівня державно- правової свідомості як частини самосвідомості народу. Без глибокого осмислення минулого, яким би складним і суперечливим воно не було, неможливо творити нову державу, серцевиною якої має стати право.

Всесвітня історія свідчить про тісну взаємопов’язаність держави і права. Право - основа держави, частина духовної культури народу. Високорозвинене право завжди надавало надзвичайної сили і народові, й державі. І навпаки: держави, де панувало «безправіє», були приречені. Їх не змогли врятувати навіть «великі ідеї», якщо вони перебували понад Законом.

Предметом історії держави і права України є пізнання загальних законів виникнення, розвитку й змін типів та форм держави і права, особливостей функціонування державних установ та інститутів права в конкретних історичних умовах України. Дослідження державно-правових явищ ґрунтується на їх науковій систематизації та періодизації в хронологічній послідовності.

Розглядаючи в рамках одного предмета два соціальних феномени - державу й право, історія держави і права України виходить з того, що політичні й правові явища тісно взаємопов’язані у своєму історичному розвитку. Досвід минулого переконливо свідчить: політичні відносини як складова соціальних відносин суспільства стимулюють вдосконалення правових норм. І навпаки: норми права регулюють, упорядковують усі сфери людських взаємин, у тому числі й політичні.

Мета курсу «Історія держави і права України» - сприяти поглибленню знань майбутніх юристів щодо історичних підвалин українського державо- і правотворення, на ґрунті узагальнення й аналізу досвіду минулого допомогти збагнути сутність нової системи права в державі, в якій має утвердитися верховенство закону. Сучасна історико-правова наука прагне подолати однобічність в оцінках і висвітленні минулого. Лише за таких умов вона буде наукою, а не «політикою, спрямованою в минуле». Відхилення від історичної правди небезпечне тим, що воно volens nolens слугує соціальному протистоянню.

Історія держави і права України посідає важливе місце в системі соціально-гуманітарних, українознавчих дисциплін, які вивчають усе розмаїття взаємин людей (виробничих, соціальних, духовних та ін.). Водночас як самостійний об’єкт вона має досліджувати державно-правові явища в історичному розрізі. Це, зокрема:

• організація й діяльність органів державної влади, центрального та місцевого управління, судочинства;

• джерела національного права, кодифікації, еволюція галузей права, зміст найважливіших юридичних інститутів та норм (право власності, злочин, кара та ін.);

• взаємозв’язки державних органів та правових інститутів.

Історія держави і права України має свою методологію, яка визначає основні підходи, принципи та методи вивчення історико-правових явищ.

Стратегію історико-правових досліджень визначають філософсько- світоглядні підходи: ідеалістичне або матеріалістичне розуміння історії державно-правового розвитку, яке відповідно поєднується з метафізичним чи діалектичним методами пізнання. Представники ідеалістичної концепції виходять з первинності духу й свідомості, а тому основу історичного процесу вони вбачають у розвитку духовності, морального вдосконалення людей. Прихильники матеріалізму вважають, що первинним є матеріальне життя; саме економіка визначає духовний розвиток людей і суспільства. Сучасна вітчизняна історико-правова наука розглядає державно-правовий розвиток як природно-історичний процес, на який через діяльність суспільних верств, класів, національної еліти, правителів, політичних діячів та лідерів впливають також суб’єктивні фактори.

Наукове вивчення історико-правової дійсності передбачає врахування принципів історико-правових досліджень, тобто основних правил, яких слід дотримуватися при вивченні явищ і подій в історії державно-правового розвитку України. Серед найважливіших принципів історико-правової науки вирізняють такі:

• принцип історизму вимагає вивчення всіх державно-правових явищ у відповідності з конкретно-історичними обставинами. Історичний аналіз держави і права не можливий поза часовими вимірами;

• принцип об’єктивності означає опору на державно-правові факти в їхньому об’єктивному (справжньому) змісті, з урахуванням як позитивних, так і негативних проявів;