йшов у зворотному напрямi: 17, 16, 15, 14, 13, 12, 11, 10, 9, 8, 7, 6... П'ятилiтньою дiвчинкою пiдстрибом побiгла до школи, та вчитися не могла. 4, 3, 2, 1... Цiлi iнститути - великi науковi колективи стежили за цим феноменом. А батьки з сумом чукикали дитину, яка не росла, а все меншала. Нiяких надiй на порятунок не було. Нiхто ж не знав причини цього парадоксального процесу.

- I зараз невiдомо? - спитав Микола.

- Тепер ми знаємо, я пригадала...

Процес омолодження, або, як його назвав один дисертант, мiнусовий рiст продовжувався аж до самiсiнького дня народження. То був переломний день. Батьки чергували бiля люльки невiдступно й були настiльки нервово виснаженi, що перед свiтом, сидячи, обоє задрiмали. Уранцi перелякано схопилися й... побачили, що їхня Талюся жива й здорова, ворушить ручками й нiжками.

З того часу почався плюсовий рiст, бiологiчний маятник органiзму дiвчинки хитнувся у зворотному напрямi. Талюся набирала вагу, почала смiятися, водити очима за пальцем, пiзнавати тата й маму... Роки приносили радiсть сiм'ї, друзям. 1, 2, 3, 4... Знову почала ходити до школи. Тепер уже вчилася не те що добре,- краще за всiх! "Знаєте, мамо, - хвалилася, стрибнувши їй на колiна, - менi все так легко дається! От неначе воно менi знайоме..." Пiсля першого класу її перевели до третього, потiм до п'ятого... Школу закiнчила з вiдзнакою, i вчителi говорили про неї, як про особливо обдаровану дiвчину.

Якось, переглядаючи фотографiї, побачила себе - колишньою - i поспитала в матерi: "Хiба в мене була сестра?"

Напередоднi повернення Булиги iз зоряної мандрiвки Талiя пригадала все. Тривiум Харонтiс! Ось у чому криється таємниця! Тодi вона нюхала цю марсiанську квiтку, навiть розтерла в пальцях кiлька голубих колючок. Певне, сiк потрапив у кров... "Це зiлля забуття", - сказала Талiя матерi, поклавши на стiл прозору пластмасову коробку, в якiй зберiгалася та голуба колючка. Мати поглянула на ставну постать дочки i усмiхнулася: "Це квiтка юностi!"

Коли Талiя закiнчила розповiдь, Микола довго мовчав. Тiльки поглядав блискучими очима на свою кохану, втiшався її поставою, ходою, пив її красу.

- Ой, а яка я була смiшна в другому дитинствi! Мати розповiдає... Та ось поїдьмо до нас у гостi, сам вiд неї почуєш!

Хвилин через десять вони вже заходили до її квартири. В просторому холi їх привiтно зустрiла мати, ще досить бадьора, як на її роки, жiнка. Талiя раптом вiдступила на крок, злякано сплеснула в долонi:

- Мамо! Що то ви...

- Це Тривiум Харонтiс, - усмiхнулась мати, розтираючи в пальцях голубу колючку. - Квiтка молодостi!