повному параді: за племінними звичаями він одягнув дорогий вовняний жакет, штани фірми «Гомофілія Голлівуд» і черевики виробництва славнозвісної «Том Мак-Кенн». Такі речі одягали у великих містах впливові бізнесмени, виконуючи незрозумілі тепер таємничі доручення тоді, коли ще існували на світі ті великі міста.
Втрьох вони зайшли до супермаркету. Полиці там були геть порожні. Спершу Гарольд здивувався, однак Професор нагадав йому, що вони беруть участь лиш у ритуалі купівлі. Справжні товари не тут, а надворі, де їм доведеться робити вибір між смертю й життям.
За супермаркетом розташувалися ряди невеличких наметів, як на східному базарі. На зразок індіанських, вони були зроблені з штучник оленячих шкір, напнутих на металеві каркаси, розмальовані під дерево. Перед кожним сидів, схрестивши ноги, його власник, а поруч крутився хтось із членів сім’ї – жінка, син чи дочка, готові в будь-яку хвилину допомогти обслужити покупця; за давньою індіанською традицією до покупців стовклися з великою повагою.
На маленькик столиках перед наметами буяв купами навалені речі, що, як зауважив Гарольд, дуже відрізнялися від тих, які продавалися а універмазі містера Сміта в Кін-Веллі. Містер Сміт, наприклад, не виставляв на продаж битих електролампочок, а тут їх була ціла купа. Інший намет-крамничка пропонував лише понівечені меблі, ще один – потрощену порцеляну. Була також ціла крамниця якихось клаптів розмальованого полотна, а ще – безнадійно поламаної сільгосптехніки.
Гарольд усвідомив, що на цьому ринку нема жодної цілої або хоч якоїсь придатної для вжитку речі – все тут, за словами Професора, було «символічне». Та однаково від них чекали покупки. Тож якої?
Хлопець зморщив чоло. Чом би Професорові не вибрати самому? Він людина освічена, повинен знатися на таких речах.
Поглянувши на Професора, він зрозумів, що його сподівання марні. Обличчя старого промовляло: «Вибери ти».
Гарольду був знайомий той вираз обличчя. Погляд раба, що означав: «Я надто боюся вибирати, то вибери за нас обох».
Несподівано для себе Гарольд обернувся, простяг руку до першого-ліпшого намету і витяг із купи речей трохи погнутий залізний лом десь футів три завдовжки.
– Скільки за нього? – запитав супроводжуючого.
Той звернувся до торговця якоюсь незрозумілою Гарольду мовою. В цьому містечку вільно користувалися власною говіркою нарівні із загальновживаними іспанською та англійською.
Торговець із гротесковою міною, що мала передавати його бажання догодити покупцеві, промовив:
– Сьогодні День благодійності, крім того, мені сподобалося твоє обличчя, отже, зупинимося на двох доларах.
Натовп присунувся ближче, побачивши, як із задньої кишені вже аж білих на сідницях джинсів Гарольд витягає старий гаманець. Він неквапно відкривав його, а натовп, роззявивши рота, присувався все ближче й ближче. Можна було подумати, що вони зроду не бачили, як хтось щось купує. Для них ця подія мала релігійний смисл, і треба було з тим рахуватися. Професор затамував подих, коли Гарольд простяг торговцеві свої два долари.
– Тепер, – проголосив супроводжуючий, – ти повинен відповісти на запитання.
– Гаразд, – із спокійним, безтурботним виразом обличчя погодився Гарольд.
– Чому ти купив лом?
Хлопець усміхнувся. Він стояв перед цими людьми, вищий і ширший у плечах за будь-кого з них. Стискаючи в кулачиську лом. він закинув його на плече, і натовп відхлинув назад.
– Я купив його, аби розкроїти череп будь-кому, хто до мене полізе.
На кілька хвилин запала тиша: юрба перетравлювала його слова.
– А крім того, – продовжив Гарольд, – там, звідки я прийшов, є звичай вибирати корисні речі.
Секунду натовп думав, а тоді почулося загальне полегшене зітхання. Воно нагадувало гігантське «Амінь!». Гарольд промовив магічні слова, що хоча б тимчасово перетворили його на такого ж брата, як вони самі. Він сказав, що прийшов звідти, де, так само, як і Мейплвуді, існують звичаї.