озираючись і не відповідаючи. Високо в небі над його головою висіла біла, підсвічена сонцем квітка «Метрополії».

***

— Він вважає себе кращим за інших! Він зазнався, тому в класі його не люблять!

Дівчинка виглядала цілком дорослою, важко було повірити, що вони з Кирилом однолітки.

— Що це означає — зазнався? Він когось кривдить, ображає?!

— Він так дивиться, неначе ми всі дурні. Ну то й що, що він найкращий учень класу! Коли в нас буде екскурсія на «Метрополію», він не поїде з усіма.

— Це чому?

— Так вирішив клас! — відрізала дівчинка. — Нехай зрозуміє, що він не кращий за інших, а такий самий, як усі!

— Якщо такий самий, нехай їде з усіма! — Артем підвищив голос. — И такі питання вирішує не клас, а імперські служби!

Він зрозумів, що кричить на молодшу дівчинку, однолітку брата, й навколо зібралася юрба.

Екскурсії на «Метрополію» влаштовувалися згідно жеребкування — зі ста класів їхав один. Можливо, дівчинка фантазувала зараз, а може, й ні. Мабуть, їхньому класу пощастило, їх приведуть зранку на космодром, умитих і підстрижених, посадять у катер, і вони своїми очима побачать імператорський корабель зсередини…

— Ти правду кажеш, всі люди однакові, - сказав він, понизивши голос, майже пошепки. — Тому Кирило поїде на екскурсію разом з усіма.

— Побачимо! — дівчисько примружилося.

Артем пішов, більше не слухаючи. На серці в нього лежав холодний слизький камінь.

***

Перестановки й призначення закінчилися. Прокуратура «Метрополії» загалом схвалила вироки, винесені судами Варти за двадцять років, виявлено було дві чи три судові помилки. Крім того, Імператор помилував спеціальним указом кілька тисяч засуджених.

Устаткування, зроблене на Варті для «Метрополії», було доставлено на орбіту.

І врешті-решт, указом Імператора були оновлені коди виробничих ліній. Відразу після цього загальна напруга змінилася на свято.

— А якби не оновили? — мати нервувалася, тому що її не слухали. — Чому нам не довіряють? Ми ведемо для них енерговитратне й шкідливе виробництво. Ми — колонія, так було і є, але чому не дозволити нам самим керувати своїми виробничими лініями?!

— Тому що лінії — власність Імперії, - сказав батько.

— Розумію. Ми працюємо щодня, отруюємо повітря своєї планети, щоб зробити для «Метрополії» їхні божевільні агрегати. Ми цілковито скоряємося, звітуємо про кожне сказане слово… Вони доять нас, вигрібають наші надра, п'ють нашу воду, забирають найкращих людей… А в цих наших баранів немає й на копійку гідності, я вже не кажу про патріотизм, — тікають на «Метрополію», задерши хвости, й щасливі, що їх взяли!

— «Метрополія» поставляє нам технології, - тихо сказав батько. — Втім, ти сама знаєш.

Мати опустила голову:

— Знаю. Нас годують з руки. А якщо ми не будемо слухняні й ласкаві, нам відключать імперські блага, щоб ми переконалися, як незручно жити без їжі…

Артем мовчав. Півгодини назад він додивився кіно — випадковий фільм з нового імперського зібрання. Фільм був, як удар дрючком по голові, він збивав з ніг древньою, глибинною, майже тваринною міццю — при тому, що кіно було «з історії» й дія відбувалася серед молодих учених на Землі.

Імперські фільми, тексти, розважальні й пізнавальні видовища потекли з орбіти, на якийсь час паралізувавши роботу й навчання. Усе, що було створене в «Метрополії» за двадцять років — картини, одяг, музика, образи, смаки, танці, запахи, ідеї, анекдоти, — отримав народ Варти безоплатно й необмежено.

І тут-таки все, що було написано, винайдено, складено й знято на Варті за останні двадцять років, знітилося й загубилося. Двадцять років тут намагалися дотягтися до імперського рівня — копіювали відоме й намагалися віднайти свій шлях. І майже скопіювали, й майже віднайшли — і все вкупі знецінилося подарунками «Метрополії», немов линялий плюш у порівнянні зі шкірою живого леопарда.

А ще вечірки, фестивалі, спортивні змагання й відкриті лекції для охочих — на будь-які теми, у живому виконанні фахівців. Посланці висаджувалися щодня, зістрибували на Варту зі своїх катерів — піддані Його Імператорської Величності, вони були на півголови вищі за місцевих та виділялися в юрбі, навіть коли мовчали.

— Коли вже все скінчиться? — з тугою сказала мати. — Коли нарешті вони заберуться з орбіти, й можна буде спокійно дивитися в небо?.. Мене давить ця штука, повсякчас здається, що він дивиться згори, а у вас такого немає?

Дивлячись, як вона нервується, Артем почував себе зніченим і дрібненьким, як стародавній гвинтик з різьбленням.

— А мені подобається, — пробурмотів батько. — Мені подобається дивитися на «Метрополію». Щось красиве, нестандартне в житті…

— Нестандартне?! — мати повернула голову, і від виразу її очей батько напружився:

— Любо, ну що ти…

- Ілля, ти розумієш, що зараз літає в нас над головою? Ти розумієш, хто на нас дивиться? Може бути, цієї самої миті?!

Артем здригнувся. «Вечір на рейді», що грав у його голові, з напівтакту змінився хвацьким розвеселим «Лівим заднім», і це був поганий знак.

- Імператор, — прошепотіла мати. — Як вони не бояться бути там, на борту, щодня — в одному просторі біля цього. Дихати одним повітрям… Я б і на поріг не ступила, знаючи, що він всередині.

— Ким би не був Імператор, — пробурмотів батько, — ми бачили від нього лише хороше, чи не так?

Решту вечора провели мовчки.

***

— …Твоя однокласниця каже, ти зазнався. Що це означає?

— Означає, що вона дурепа.

— Кіре, — сказав Артем. — Ми живемо на Варті, живемо серед людей. Ти можеш скільки завгодно мріяти про підданство…

— Я не мрію, — сказав Кирило. — Якби мені було вісімнадцять, я вже отримав би імперський паспорт… І я його отримаю.

— Що вона верзла про екскурсію на «Метрополію»?

— Сьогодні була екскурсія.

— Як?! А…

— Я не їздив.

— Чому?! Вони не мали права тебе не пустити!

— Я не збираюся з ними сперечатися. Мені начхати на їхні жалюгідні екскурсії. Через двадцять років я буду підданий Імператора!

Після цих слів Кирило відвернувся до стіни, й розмова стала неможливою.

***

Досі лише вони двоє з усієї групи не заявляли на підданство. Але тепер Ванеса зламалася.

— Я хочу жити, як вони, — зізналася вона пошепки в університетському парку, стискаючи й розтискаючи гострі кулаки. — Щосили, повнокровно, насичено… на розрив. Заради ідеї, чи заради науки, чи… не має значення. Робити найкраще, серед найталановитіших…

— Ти уяви лишень, яка в них конкуренція, — сказав Артем. — Вони там усі найкращі. Уявляєш, як треба зі шкіри пнутися, щоб чогось серед них досягти?

В