стрілецької ради, наші безуспішні "компромісові" протипропозиції й врешті наші умови "капітуляції", що їх німці прийняли й совісно до кінця дотримали.

Так ось перша (й остання) ближча зустріч січових стрільців з питанням національної й соціальної політики українського революційного парламенту і його уряду була дуже скромною На хід цієї політики ми не мали до самого кінця найменшого виливу, не хотіли й не могли мати його, маючи ті характерні прикмети (хиби), про які я вже згадував. При всьому нашому недосвіді ми бачили ясно, що політика Центральної Ради, незважаючи на сприятливі умови, що склалися по приходові німців, не йшла по лінії позитивного державного будівництва. З другого боку, факт перебування німців на Україні, до якого причинилася Центральна Рада, повинен був примусити її шукати певного "modus vivendi" з німцями, тим часом діяльність Центральної' Ради вказувала на ііюсь І протилежне. Ми ясно бачили, що наосліп уганятись на дикому коні, чіпляючись його гриви й дико покрикуючи, не можна буде вічно й що призадумуватися над цим після упадку буде — "zu spät". Ми вже здорово захитались у нашій вірі в Центральну Раду, щоб виразніше не казати; але наша наївність казала нам вірити ще безоглядно в авторитет голови Центральної Ради так далеко, що ми не зважувались ставити ніяких рішучих домагань щодо зміни дотеперішньої політики та діяльності Центральної Ради, хоча з огляду на свою військову силу ми могли це зробити. Та ця думка навіть не зроджувалася у наших головах; ми подумали про це тільки тоді, коли з нашим ідеалізмом опинилися вкупі з політиками перед твердою, небажаною нами дійсністю та коли на власній шкурі понесли наслідки думок та діяльності українського революційного уряду. Хоча січове стрілецтво, як революційна військова організація, втратило віру у вартість Центральної Ради, все ж бажаючи рятувати її авторитет у широких народних мас перед замахом, що ясно йшов з боку суто московської реакції, шукало в перші дні нових подій шляхів для зліквідування гетьманського перевороту. Цим треба пояснити відмову СС на згадані вище пропозиції гетьмана й німців. Що поза цим кроком не зроблено інших, більш рішучих, треба завдячувати лише недостачі яких-небудь доручень і вказівок від Центральної Ради. Січове стрілецтво, складене здебільшого з галичан, не чулося тоді ще на Великій Україні настільки певним, щоби без ніяких вказівок від тамошніх політичних діячів вживати дальших заходів. Все ж таки вже тоді висувалося перед січовим стрілецтвом питання, чи не краще залишитися для рятування національного характеру армії й для позискання таким робом впливу на характер всієї держави. Дуже можливо, що не вважаючи на свої настрої, січові стрільці таки були б визнали Скоропадського гетьмном і залишились у Києві, коли б не відсутність підтримки гетьмана від якої-иебудь української партії зі складу Центральної Ради.

Про легенду валендоризму січових стрільців

Через чотири місяці після того, як січові стрільці відкинули пропозицію німців і Скоропадського визнати цього останнього гетьманом за ціну залишення недоторканою стрілецьку організацію — стрілецька рада, що не перестала існувати, винесла до військового міністерства меморандум у справі дозволу на нову збірку січових стрільців, заявляючи готовність служити при новій владі та стараючись особистими заходами у тодішнього гетьманського уряду, в самого Скоропадського та у німецького військового командування зискати потрібну апробату. На око: наочна непослідовність, що її не можуть виправдати мотиви тактично-політичного характеру. І тому довкола моменту нового творення січово-стрілецького війсьа зродилось багато інтерпретацій, з яких найбільш поширена така: січові стрільці пішли до гетьмана з лицемірною заявою вірності, маючи згори складений план зламати це приречення зрадницьким збройним виступом.

В ім'я правди треба рішуче заявити, що тоді січові стрільці не мали наміру не дотримати даних гетьманові заяв. Все те, що ми говорили гетьманові Скоропадському від першої нашої розмови з ним до останньої, перед самим повстанням, було говорено щиро й відповідало дійсності. Ми все підкреслювали, що нам залежить на продовжуванні державності й готові підтримати гетьмана, коли буде цю державність боронити.

І знову доводиться нагадати загальні тодішні відносини й настрої, які все є одною з найважливіших умов для творення революційних військових частин. В момент гетьманського перевороту настрої мас були рішуче ворожі Скоропадському й виключали всяку співпрацю з ним. Ті настрої були такі сильні, що підлягли їм і провідники мас, політичні діячі, що їх завданням є критично ставитись до всіх подій політичного життя. Я намагався з'ясувати, чому січові стрільці не перейшли на бік гетьмана й воліли радше дати роззброїти себе. З плином часу українське громадянство поставилось до гетьманату трохи інакше: воно стало більш реально думати про рятування у першу чергу національних вартостей української державності, не збуваючи й про соціальні, і тому стало прнступніше для думок про співпрацю з гетьманом Скоропадським. Склався Український національно-державний, потім Український національний союз, який саме поставив собі вищезазначену мету та який зараз же почав користуватися великим авторитетом і довір'ям найширших кіл свідомого українства. Відновлення організації січових стрільців сталася за порозумінням і згодою з Українським національним союзом і мала своєю основою думку, що при тому складі військового елемента, який творився біля гетьманського уряду, необхідно мати й наскрізь українські, національно свідомі й бойово вишколені військові частини.

Бо справа організації української армії представлялася препогано. Створено справді штаби й військові управи, що дійсно вели солідну підготовчу працю до організації кількасоттисячної української армії. Але всю ту роботу вели не українці, а, навпаки, у великій більшості люди, ворожі українцям і всяким інтересам української нації. Отже, праця гетьманських штабів була з фахово-військового боку дуже гарна, але з національного — цілком непродуктивна, а ще більше — небезпечна. Бо на практиці з контингентом неграмотних і національно малосвідомих новобранців, чужонаціонального й протиукраїнського вищого старшинства не можна було створити української національної армії навіть тоді, коли б німці дали дозвіл на набір. Наприклад, сердюцьку дивізію творено кілька місяців, накладом великих коштів і солідної підготовки. І сердюцька дивізія була добре вишколена й мала прегарний зовнішній вигляд. Але була мертвою машиною, без любові до свого