птах!.. А пташину мову спеціально вивчив. Треба знати мову тих, хто на тебе полює, має намір тебе з’їсти. Я маю на увазі чорногузів. Але ви, здається, не чорногузи.
— Не чорногузи, — запевнив професора Крякс.
— Це добре. Ну, спасибі вам! — сказав Жабурин Жабуринович.
— За що? — здивувався Гелгуш.
— Кожна нова зустріч збагачує життя, а відтак і спогади, тобто мемуари. Епізод з героїчним урятуванням Грифи стане окрасою моєї книжки.
— Це вам спасибі! — вигукнув Крякс. — За те, що навчили нас робити штучне дихання!
— Бо ми б Грифу самі ніколи не відкачали, — сказав Гелгуш.
— Був би він уже й неживий! — зітхнув Пак.
— Дякую! — прошепотів Грифа.
— Будь ласка! Радий, що можу ще когось чогось навчити. І це добре, що у вас є пташиний лісей і що ви там вчитеся. Передавайте вітання своїм педагогам! До побачення! — 3 цими словами Кваквакум стрибонув угору і зник у темряві — там, у глибокій ніші, був його кабінет.
Щойно професор зник, як несподівано попід берегом з води вигулькнула здоровенницька зміїна голова. Роззявивши зубасту пащеку, вона погрозливо засичала.
Пташенята з жаху заціпеніли. Тікати було нікуди. Їх оточували прямовисні скелясті стіни…
— Стривайте, я з нею побалакаю! — вигукнув Пак. — Я ж знаю мову плазунів!
І він засичав по-зміїному.
Змій здивовано схилив голову набік — не чекав, мабуть, такого від пташеняти.
Посичали вони, посичали, і Пак обернувся до друзів:
— Це — зміїний прем’єр-міністр Гадюк Питонович Аспид. «Одного з вас, — каже, — мушу з’їсти. Голодний. Швидше, каже, вибирайте кого. Мені, правда, отой, голомозенький подобається найбільше», — і на Грифу показує…
Грифа похолов: «Ну, зараз проголосують за мене! Згадають моє над ними козакування!»
— «Але я, — каже, — вів далі Пак, — не наполягаю. За кого проголосуєте, того з’їм. Я — демократ!»
— Нічого собі демократ! — вигукнув Крякс.
— Що ти таке кажеш?! — вигукнув Гелгуш. — Голосувати, щоб він когось із нас з’їв?!
— Я ж лише перекладаю! — образився Пак.
Гадюк Питонович, не розуміючи пташиної мови, мовчки переводив погляд своїх страшних очей з одного на другого, видно, міркуючи, за кого ж проголосують…
І раптом Гелгуш вигукнув:
— Ану! Збилися докупи! Обнялися! Вчепилися один за одного! Всіх одразу не проковтне! Подавиться!
— Правильно! — підхопив Крякс.
Пташенята збилися докупи, обнялися, притулилися один до одного, завмерли.
І тут раптом Гадюк Питонович засвистів щось розпачливо і зник під водою.
— Що? Що він сказав? — обернулися всі до Пака.
— Він вигукнув: «Ой! Я пожартував! Я більше не буду!» Когось наче злякався, вибачався перед кимось.
— Тю! — здивувався Крякс.
— Треба якнайшвидше вибиратися звідси! — рішуче сказав Гелгуш.
— А як? — поцікавився Крякс. — Ти у воду полізеш? Я — ні!
— Авжеж — страшно! — зітхнув Гелгуш. — Хто його зна, того Гадюка, що він надумає…
Запанувала гнітюча мовчанка.
— Пробачте, хлопці, що я завів вас у цю халепу, — похилив голову Грифа. — Я ж не знав, що той підступний голос заведе нас у печеру і покине напризволяще. Дурний я, дурний! Повірив, що Жар-Птицю можна упіймати під землею.
І раптом пролунав писклявий голос:
— Не такий ти вже й дурний, раз догадався вибачитися перед хлопцями… А Птицю ви вже майже упіймали.
— Як це? — прохопився Грифа.
— Ви кого спершу зустріли? Кого сполохали? Хто хмарою літав по печері?
— Ну… кажани.
— Правильно!.. А хто вас учив робити штучне дихання?
— Жабурин Жабуринович.
— Кваквакум.
— А хто він такий? Що за істота?
— Ну… жаба.
— А тепер скажіть: кажан і жаба — що між ними спільного? Які літери?
— Кажан… Жаба… Жа!
— А що кричав Грифа, коли тонув?
— «Рятуйте!» — кричав.
— Авжеж! «Рятуйте!»
— А що я, по-вашому, мав кричати? «Ура!»? — образився Грифа.
— Правильно кричав, — сказав голос. — Нічого іншого кричати й не міг. А які у слові «рятуйте» приголосні?
— Пригнолосні? «Р», звичайно.
— І «т», «т»!
— Правильно! Недарма на уроках мови сиділи… От і притуліть до вашого «Жа» оті приголосні!
— «Жа».. «р»… «т»… Жарт!
Жартуєш!
— Авжеж! — засміявся голос. — От вам і Птиця! Тільки не Жар, а Жарт (то ви не розчули!). Жарт-Птиця. Моя мама — чарівна Жарт-Птиця. От і вся вам моя таємниця! А я Жарт-Пташеня. Жартик.
Пташенята вражено мовчали.
— Що? Не вірите? Дивіться!