одну за іншою десятки осіб, котрі подавалися на затвердження, і журнал потрапляв в абсолютно безвихідне становище. Тому уже затвердженими редакторами доводилося дуже дорожити, і вони передавалися разом з журналом одним видавцем іншому.

Так було і з редакторами «Російського багатства». До дійсного редагування журналу вони, зрозуміло, не мали ніякого відношення. Роль Бикова обмежувалася тим, що він щомісячно заїжджав до редакції, підписував готовий до випуску номер і одержував за це свої двадцять п’ять рублів.

ЦЕНТР ТЯЖІННЯ, з розвідки М. Кавуна «Родина Бикових і їхні гості»

У першій половині XIX століття Мануйлівка переходить у власність до сім’ї Бикових. Виникає ще одна паралельна назва сіла – Биківка. Не зважаючи на це, з кінця XIX ст. назва Мануйлівка міцно закріплюється в офіційних джерелах.

Родина Бикових вважалося одним з «центрів тяжіння» інтелектуальної еліти Катеринослава. Брати Микола Васильович і Петро Васильович були відомі і як журналісти (перший редагував газету «Дніпровська чутка», другий – газету «Степ») і як видавці (видали зібрання творів М. В. Гоголя і О. Афанасьєва-Чужбинського), і як меценати.

В результаті лівобережний маєток Бикових став місцем, яке відвідували багато видатних людей свого часу. Під час гастролей в Катеринославі тут бували М. Кропивницький, М. Садовський, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Заньковецька – відомі діячі українського театру. В Мануйлівці гостювали письменник і етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський і поет Іван Манжура.

ПЕРЕДПЛАТИ «СОНЦЕ» БИКОВА, з листа А. Чехова О. Чехову від 26 січня 1887 р.

Чехов!

Надсилаю тобі рахунок, який ти зобов’язаний в найближчу суботу… віднести до «Пет. газети» і отримати по ньому гонорар. Отримай обов’язково, не погоджуючись ні на які компроміси і відтягування, бо я сиджу без грошей і живу в борг.

Гроші вишлеш переказом (простим) тієї ж суботи, вексель пошлеш кур’єрським чи рекомендованим…

На витрати розтринькуй, скільки належить, проте з докорами совісті. Пам’ятай і відчувай: не зважаючи на твою явно шахрайську натуру, я довіряю тобі значні суми!

Ще про одну послугу: в Пітері буде видаватися журнал «Сонце» (Мікешин і Биков). Відвідай редакцію (Троїцький пров., 40) і передплати на моє ім’я цей орган, заплативши 2 руб. (скористуйся розстроченням), та за Івана внеси 1 руб.

Передплативши 2 примірн., одягни шапку, навоняй і йди геть. Рушивши, прямуй на Велику Морську в магазин Гольцера і скажи там, що твоє ім’я Саша. Ось і всі доручення.

Буйлова натисни, не щадячи живота його.

А. Чехов.

ВАШІ ГРОШІ – ТЮ-ТЮ, з листа О. Чехова А. Чехову від 30 січня 1887 р.

Щодо «Сонця» ви з Іваном, здається, обоє сіли в калюжу і ваші грошики – тю-тю. По-перше, власне «Сонця» не буде, а буде щось на кшталт «Весни» чи щось подібне.

ПРИГОЛУБИЛИ СЕРЦЕ, зі спогадів Г. Гребєнщикова «Серед письменників»

Слово М. Горького, який протягнув нам, сибірякам, свою могутню руку з далекого італійського острова Капрі, надало мені великий, скажу навіть, незаслужений кредит.

...Тут зустрів я своїх старих знайомих П. В. Бикова і Є. П. Карпова, дві-три випадкові фрази яких якось приголубили серце. Є. А. Ляцький представив мене ще декому, згадавши про Сибір і про Алтай. Дехто зацікавився. Затіяли розмову, і я почув дещо дивні запитання, на зразок:

– А як у вас каторга? Ви, ймовірно, добре вивчили побут її героїв... Адже який матеріал багатий!

І яким було здивування, коли я сказав, що не всякий сибіряк стикається з каторгою... Схоже було на те, що і мене вважали, принаймні, сином тюремного наглядача.

– Ой, Алтай, Алтай! – вигукнула Теффі. – Це, говорять, щось дивовижне!

Взагалі, я відчув: Сибір всім слухачам здавався заморською, дикунською і незвичайною країною...

ЦІННІ СПОГАДИ, з статті О. Савіна «Зумів знайти свого читача»

За спогадами письменника і бібліографа П. В. Бикова, П. Горський поміщав «непогані повісті і оповідання не лише в дрібних виданнях, але й в товстих журналах», а оповідання «Високе кохання» «дуже сподобалося Достоєвському і було надруковане в його журналі».

Петро Васильович, автор мемуарів «Силуети далекого минулого», писав: «У той час літературні гонорари були мізерними, та й платили нерегулярно, тому П. Горський брався за будь-яку роботу: колов дрова, тягав кулі на баржі, сортував оселедці». Неодноразово звертався за допомогою до Літературного фонду.

Принизлива бідність і пристрасть до вина привели П. Горського до психіатричної лікарні...