булгаковського вечора іноді тяглася роки, доки встановляться контакти з потрібною людиною... А потім з великими труднощами пов’язуємо терміни, тему і час семінару, можливості доповідачів чи гостей. Один з таких прикладів – майже 2-х річна моя дружба з Олександром Давидовичем Брянським.

...Саша Красний деякий час своїх стрімких кульбітів працював разом з Михайлом Булгаковим у знаменитому ЛІТО при Наркомосі, і навіть був завідувачем поетичним відділом, в якому числився Булгаков. Тому Сашко Красний був за меморіальну дошку Булгакову, але з умовою, що віділлють дошку і йому…

...Якось уночі у Саші пішла карта. Обіграв він одного більшовика начисто. Залишилися лише штани. Поставив той на штани. І штани пішли до Саші.

Той знімає і віддає штани, залишається в одних кальсонах, і лізе до кишені:

– Ось, – каже, – ордер на кооперативну квартиру. Ставлю!

І – знову Саша Красний на революційному коні. Забрав і штани, і ордер, а на наступного дня привіз на возі, що трапився, свій письмовий стіл і друкарську машинку з Малаховки на Малу Бронну, до будинку, де ще й підлоги не було, і поставив цей стіл на колоди в порожній квартирі. І став там днювати і ночувати і нікого не пускав.

Так Саша завоював квартиру і московську прописку. У цій квартирі я в нього й бував.

...А от підпису на колективному листі до Міністерства культури про вирішення питання про меморіальну дошку М. Булгакову, він з обережності не поставив.

КІНСЬКІ ЗУБИ, зі спогадів М. Гінденбурга «Уроки життя»

Дорогою з порту я ще не цілком усвідомлював міру свого нетерпіння, однак, як тільки переступив поріг будинку, зрозумів остаточно, що місячна розлука – межа можливого. Дружина розуміюче посміхнулася і зі словами «Ой, як спекотно, стала розстібати блузку. І саме в цю мить у дверях пролунав дзвінок. Я чортихнувся, але відчинив. Стрімко увійшов, вірніше, навіть увірвався шикарний рудий дядько з величезним, на півкімнати, букетом квітів. Рудим він був весь, навіть сорочка з якимсь самоварним відливом. І квіти в його руках палахкотіли, мов багаття.

– Боже, Сашо, навіщо такі витрати? – Запротестувала дружина, вдячно приймаючи квіти. – А взагалі дуже мило і навіть вдало, я ж тільки сьогодні, буквально щойно приїхала.

Прибулець тримався незалежно. Мене він наче й не помітив. А дружину мою обдарував не тільки квітами, але ще й сяючою перламутровою посмішкою, котра нагадувала рекламу зубної пасти.

– Знайомтесь, мій чоловік! – Поспішила сказати дружина.

Схоже було, що новоявлений шанувальник не чекав зустрічі зі мною. Проте він зберіг незворушність і з царственою великодушністю простягнув мені руку.

– Що ж, дуже приємно, д-дуже!

Настільки ж царствено наш гість відмовився від запропонованих йому кримських фруктів.

– Ні, ні, дякую! Я втамував спрагу серця, і це головне. На сьогодні досить.

Коли гість пішов, дружина пояснила, що це був Саша Красний, відомий в Одесі поет.

– Вперше чую про таку знаменитість, – сказав я якомога спокійніше.

– Ну от, нам ще не вистачає сварки, – образилась дружина. – Я ще в порту говорила тобі про нього. Ти, напевно, неуважно слухав. У Ялті його ім’я друкують на афішах аршинними літерами. Він жив у нашому санаторії й кожного дня докучав мені на пляжі своїми віршиками і компліментами. І взагалі жахливо прилипучий тип. Я йому навіть свою адресу дала, аби відчепитися.

До речі, ти помітив, які в нього огидні кінські зуби? Сподіваюся, він більше не прийде...

ЧЛЕН «ГРУПИ ТОВАРИШІВ», з роздумів М. Сідліна «Казус Красного»

Я був знайомий з Сашком Красним. А Саша Красний ночував разом з Троцьким. На одній дощатій підлозі. Час був важкий. А потім товариш Троцький особисто вигнав товариша Красного з Червоної Армії на віки вічні без права обіймати командні посади. Тобто Саша служив у військовій інспекції і щось там розкопав – чи перевитрати, чи недостачу.

Я познайомився з ним, коли йому було років так 109... Все життя Красний був поетом. Друкувався до революції в «Читцях-декламаторах» – неподалік від Гіппіус тощо.

…За розповідями його виходило, що Саша затримав есера-терориста, який хотів підірвати ВЧК, і товариш Дзержинський Сашу особисто відзначив – видав талон на безкоштовне харчування в чекістської їдальні. Крім того, Саша пару тижнів працював охоронцем Ілліча.

А в Одесі до революції виступи Красного слухав сам Маяковський з товаришами. Обводячи рукою книжкову полицю, великий старий говорив: «Тут будуть стояти мої спогади. У 17 томах».

Досить брехати! Ось що хотілося вигукнути.

Всі, про кого Красний розповідав, давно померли. Він залишився останнім. У цьому і полягає суть проблеми. Можна встановити справжність спогадів лише тоді, коли є зразок або інше свідоцтво, з яким їх можна порівняти. ...Саша Красний тиснув руку Льву Троцькому. Засвідчити цю подію неможливо.

Але в нього були фотографії ...Саша Красний та Максим Горький зустрічають Стефана Цвейга. Саша Красний та Вільгельм Пік. І навіть Саша Красний з Іллічем.

Розповіді Саші не викликали довіри, але ось знімки ...

Вони об’єктивні?

Кадр: Ленін, Червона площа, навколо – три-чотири сотні людей: показуючи на одного з них в N-му ряду від вождя, Саша Красний говорив: «Це я».

Проблема з іншими фотографіями була в тому, що за довгі роки життя людина змінюється, і зрозуміти, хто саме зображений поруч з Цвейгом, надзвичайно складно. Та й архівісти навряд чи допоможуть розібрати такий знімок: для них Саша – лише безіменний член «групи товаришів».