(померли вони в минулому році майже одночасно) поруч із нею, а навпроти — сестра Неллі, померла в тридцять третьому році від чахотки, й племінниця Тамара, вбита бомбою в сорок третьому.

Марія Євдокимівна сіла на своє місце, втомлено поклавши руки на стіл. Сиділа так довго, не запалюючи світла, аж поки пролунав у передпокої перший дзвінок.

Прийшла молодша сестра Надія з чоловіком, а слідом за ними — гімназична подруга Марії Євдокимівни — Марина Михайлівна. Всі одразу сіли за стіл і одразу ж почали балачку про хвороби: про анемію, на яку слабував Надіїн чоловік, про печінкові болячки, про грип, який лютує в місті, про ревматизм, про безсоння і, звичайно, про лікарів-гомеопатів, які лише і вміють лікувати людей. Поки базікали на ці медичні теми, Марина Михайлівна встигла заснути; накинувши на плечі теплу шерстяну хустку, вона сиділа, мало не встромивши свій пташиний ніс у край столу, й тихо сопіла. Але як тільки почали бряжчати ножами й наливати вино, Марина Михайлівна швиденько прокинулась і підставила свою чарочку. На Марині Михайлівні красувалася досить легковажна перука ефектної блондинки; з-під перуки вистромлювалися сиві пасемки волосся.

Не встигли випити за здоров'я господині, як у передпокої знову задзеленчав дзвінок. Марія Євдокимівна здивувалася — хто б це ще міг бути? Племінники її, сини Надії, яких любила, як своїх дітей, пороз'їжджалися, більше гостей Марія Євдокимівна не чекала. Відчинила двері — й здивувалася ще більше. Перед нею стояв син її двоюрідної сестри Жені — ким же він їй доводився? Двоюрідним племінником, чи що? Колись після війни Марія Євдокимівна довго жила в них, доглядала за Валею, Валиком, ще маленьким хлопчиком, «вела» їхній дім, як любила говорити Женя. За це Женя давала їй американську тушонку й шоколад, бо чоловік Жені працював тоді в інтендантстві, й вони всього мали вдосталь, навіть у найголодніші літа. А тепер — невже цей солідний дядечко в ондатровій шапці й притрушеному снігом кожушку і є Валик? Боже, як зраділа Марія Євдокимівна! Адже не бачила Валю років десять — ніколи не заходив до неї, хоч і жив у Києві. Женя, та забігала вряди-годи й, пишаючись, розповідала про сина: став нібито Валя великою людиною, головним інженером якогось заводу, їздить на персональній машині й нову квартиру отримав у висотному будинку біля Печерського мосту, живе щасливо й у достатку. А для Марії Євдокимівни залишився Валя хлопчиком, що мріє стати штангістом, таким, як Григорій Новак, і весь день піднімає маленькі чавунні гантелі; впертий такий хлопчик, м'язи мав міцні, що виразно проступали з-під засмаглої шкіри. Пригадала Марія Євдокимівна, що Валик, коли востаннє прийшов до неї на день її народження, — здається, вже був студентом першого курсу, — урочисто заявив, відставляючи чарку з горілкою, що поклявся ніколи в житті не пити й не курити, як і личить справжнім спортсменам.

Валя вручив Марії Євдокимівні паперовий пакет із духмяними апельсинами й шерстяну кофту.

— Ви тільки подивіться, хто прийшов! — радісно оголосила Марія Євдокимівна, вводячи Валика до кімнати. — Пізнаєте?

Сестра Надія та її чоловік теж давно не бачили Валика й здивовано втупились у нього. Однак Надіїн чоловік позирнув на Валика не лише здивовано, а й суворо, бо терпіти не міг родичів своєї жінки. А Марина Михайлівна, глянувши голубиними очима на гостя, пірнула знову в мирний старечий сон.

Невеличка кімната Марії Євдокимівни, як ступив до неї Валик, здалася зовсім тісною. Валик упевнено заполонив її своїм великим тілом, спокійними, поважними рухами, густим басом. Валик був викапаний батько. Тримався так, наче все, що робив і що казав, мало безперечний вплив на хід історичних подій, наче все це фіксувалося якимось чином — чи то на кіноплівку, чи стенографувалося, й тому треба було вимовляти тільки добре обмірковані слова, й кожен жест треба було також наперед зважувати. Валик зайняв місце Василя Прокоповича й налив собі в червону чарку горілки.

— Тьотю Марусю, — урочисто мовив він, встаючи з місця, — дозвольте вас привітати із ювілеєм. Бажаю вам міцного здоров'я і великого людського щастя.

Він цокнувся з усіма, навіть з Мариною Михайлівною, яка на хвилину прокинулася, й одним ковтком випорожнив чарку. Смачно крекнув і поклав собі на тарілку салат та рибу.

— А де ж твоя дружина? — спитала Марія Євдокимівна. — Хоч би показав її нам. Женя казала, що дуже вона вродлива.

— Так, годиться, — охоче погодився Валик. — На жаль, Наталія не змогла прийти. 3 дитиною сидить. Такі справи.

Тут почалася розмова про перевантаженість жінок, про дитячі ясла, про магазини кулінарії, про молодь, яка розпустилася й анітрохи не поважає дорослих. Валик узяв на себе обов'язки тамади — підливав усім у чарки, не забуваючи при цьому й себе, і проголошував один за одним тости: за здоров'я тьоті Надії та — окремо — її чоловіка, дяді Колі, за здоров'я Марини Михайлівни й за нову квартиру Марії Євдокимівни: казали, що новолибідських переселять на Оболонь.

Настрій у всіх був чудовий: вже й про хвороби забули, й Марина Михайлівна розповідала, безтурботно зсунувши перуку набік, як до революції був на Трухановому острові ресторан «Ротонда», де грав на кларнеті її батько, і як завітав туди п'яний купець, що приїхав до Києва на контракти, і почав жбурляти музикантам у труби асигнації, а найбільше пощастило батьковому товаришу, який грав на величезній трубі, розміром з грамофон. Валик уважно слухав, а потім спитав: «А що ж отримали скрипалі? Куди їм сипав гроші той старорежимний ідіот?» — «У футляри», — відповіла Марина Михайлівна й знову заснула.

А Марія Євдокимівна сиділа щаслива, що такий веселий в неї вийшов день народження. А найбільше її зворушило, що Валик прийшов, не забув старої, яка колись виняньчила його. Хоч би як там було, а вшанував її Валик у цей день. А що рідко його бачить, то це річ природна: турбот у нього повно-повнісінько, цілий завод на його плечах; шкода їй стало, що так страшенно Валик потовстів і постарів за ці роки, наче спух — мабуть, з серцем негаразд. «П'є та їсть багато, а рухається мало — це так нездорово», — подумала вона. І ще здивувалась, чому дружину свою зове він Наталією, а не по-простому — Наталкою. Треба щось із солодощів передати їхньому малому — зайти б колись і подивитися на нього. Одразу прикинула, що: трохи того печива розсипчастого, що сама зготувала, і шматок торта празького.

Валик подивився на годинник і спитав, чи працює в неї телевізор. Телевізор був старенький КВН, з малим екраном, і працював погано: не було стабілізатора напруження, й екран подеколи тьмянів, особливо ввечері. Сестра з чоловіком почали збиратися, бо на Русанівку