class="book">старим і, вірно, заговорює йому зуби, такий оцупкуватий і широкоплечий немолодий

пан, з пронизливими маленькими очками, лисий, в окулярах... Бачите?

– Бачу.

– Ну, ось це і є мій патрон. Чули, звичайно, про нього?

– Чув...

– Це чудова людина. Був колись парафіяльним вчителем в якійсь глушині, а зараз голова трьох правлінь, засновник багатьох підприємств, громадський діяч, меценат, філантроп і до всього цього, зрозуміло, шахрай, вартий, висловлюючись жаргоном янкі, двох мільйонів.

ШМАТУЮ ПАПІР, з листа К. Станюковича дружині від 13 лютого 1880 р.

Сиджу з ранку до вечора за романом, рву безжально написане і дуже незадоволений. А Благосвєтлов шле записочки. Їм, чи бачиш, хочеться ...пустити першим в книжці. Обіцяв здати 18-го.

Ти можеш уявити, отже, і мою фігуру в халаті і мою дратівливість, доки я не одягну діючих осіб роману. А форма їх мені не подобається. Тому і дратівливість. У голові так струнко, добре в’яжеться, а на папері – не те. Ну і шматуєш папір.

КРАДУТЬ: РОСІЯ-XIX = УКРАЇНА-XXI, з фейлетону К. Станюковича «Листи знатного іноземця»

Що не день, то в тутешніх газетах сповіщають про крадіжку всіляких предметів, рухомих і нерухомих, таких, що мають яку-небудь цінність. Переважно спустошуються громадські каси, але не залишають без належної уваги і інші предмети, особливо з тих, які заготовляються у великій кількості, як: мука, крупа, овес, сіно, сукно тощо. Спершу я був украй здивований цією обставиною і вважав, що факти – поодинокі випадки і виконуються вони фахівцями на зразок наших лондонських мазуриків вищої школи, однак уже незабаром переконався, що ця професія не має в Росії такого негожого характеру і що подібні заняття – майже повсюдне явище серед багатьох російських джентльменів, котрі користуються цензом, який дає право на завідування касою, або на заготівку матеріалів, або на нагляд за всіма подібними справами.

За поняттями названих вище джентльменів «каса», «скарбниця» тощо є щось а кшталт міфічної золотої курки, не користуватися якою може або непрохідний дурень, або зовсім ледача людина, тим паче, що користування це не завжди спричиняє неприємні наслідки, особливо, якщо при користуванні не виявляти дуже великої поспішності і пожадливості.

Я пробував зрозуміти причини такої, можна сказати, непримиренної ворожості до кас і після ретельних розпитувань дізнався, що ворожнеча ця бере початок з віддалених часів (не можу сказати, раніше російського царя Гороху чи після нього) і з особливою силою лютує тепер, коли, після відміни кріпосного права і з розвитком кас, життя багатьох джентльменів стало більш-менш залежним від власної спритності і уміння так очистити касу, щоб уникнути відповідальності.

«ЗАБУДЬ, ЩО ТИ МІЙ СИН!», з біографічної довідки О. Лавреньової «Станюкович Костянтин Михайлович»

Кар’єра моряка його не цікавила. І за декілька місяців до випуску з корпусу Станюкович оголосив батькові про своє рішення відмовитися від кар’єри військового моряка і вступити до університету. Для отримання відставки необхідна була згода батька; отримання цієї згоди спричинило за собою повний розрив і втрату спадку.

У своєму листі синові, адмірал пригрозив, що у разі відмови той влаштує так, що його просто виженуть з служби: «Ганьби не бажаю і проти вітру пливти не можу... Йди у відставку і забудь відтепер, що ти мій син!»

ЦАРАТ НЕНАВИДІВ, з нарису «Костянтин Михайлович Станюкович» на lyrica.crimea.edu

До 35-річчя творчої діяльності письменника громадськість Москви і Петербургу зібрала кошти на відкриття в Севастополі народної читальні. Проте царський уряд не пішов на це, прагнучи аби ім’я крамольного письменника швидше забули.

За декілька місяців до смерті Станюкович закінчив повість «Севастопольський хлопчик», яка заслужено є одним з кращих творів про героїчну оборону міста.

МРІЯ ПРО СПРАВЕДЛИВІСТЬ, з розвідки В. Кравченка «Роздуми біля будинку письменника»

Мати заронила в серці майбутнього письменника любов до людей, мрію про справедливість на Землі. Впродовж всього свого творчого життя він боровся за цю ідею.

Серед численних героїв Станюковича, поряд з російськими моряками, ми зустрічаємо й українців – захисників Севастополя яличника Бугая, матроса Ткаченка, а також татарина Ахметку та ін. Станюкович писав російською мовою, бо це була панівна мова в держав...

К. М. Станюкович одначе мав більше сентименту до своїх українських предків, і це почуття посилила оборона Севастополя, під час якої йому, тоді 11-річному юнакові, довелось зустрітися і з матросами Кішкою й Шевченком, і з адміралом Нахімовим, котрий не раз бував у домі його батька, і з іншими українцями. Його старший брат Микола був тяжко поранений на 4-му бастіоні і помер від ран.

Під час трирічної навколосвітньої подорожі К. М. Станюкович побував зокрема в Індокитаї, де був свідком підкорення цієї країни французькими колонізаторами, котрі все нищили на своєму шляху, «і все це називалось цивілізацією, – писав Станюкович, – привнесенням світла дикунам». 18 лютого 1863 р. він відбув з Сайгону на кліпері «Гайдамак», і ця назва не могла не навіювати аналогій про українських борців за волю – гайдамаків.

Коли в 1897 р. московський видавець Карцев почав друкувати твори Станюковича в 13 томах, міністр внутрішніх справ наказав не допускати це видання до громадських бібліотек і читалень...

К. М. Станюкович помер від діабету, ускладненого іншими хворобами, в Неаполі, там же й був похований. Ніхто йому востаннє не заспівав тих пісень, що співала йому мати в Севастополі.

НІЧОГО НЕ ПРИХОВУЄ, з книги М. Єрьоміна «К. М. Станюкович»

Станюкович не приховує ні жорстокості, ні дикого розгулу пристрастей, ні байдужості одних, ні підлот інших.