СТЕПАНОВ Олексій Степанович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник.

З родини військового. Батько, Степанов С., – учасник Севастопольської оборони.

Народився 24 квітня (6 травня) 1858 р. в м. Сімферополі Таврійської губернії Російської імперії (нині – столиця Автономної Республіки Крим України).

Помер 5 жовтня 1923 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Ваганьківському цвинтарі.

Закінчив Московські межовий інститут (1879), училище живопису, скульптури і архітектури (1880-1884).

Працював викладачем в Московському училищі живопису, скульптури і архітектури (1899-1918).

Дійсний член академії мистецтв (1905).

Член Товариства пересувних художніх виставок (1891).

Член Спілки російських художників (1903).

Як художник дебютував малюнками в журналі «Природа і мисливство» (1883-1895).

Серед найвідоміших доробків полотна «Лосі» (1889), «Журавлі летять» (1891), «Вранішній привіт» (1897), «Діти на хмизу» (1899), «Рання весна. Стадо» (1901), «На промисел» (1909), «Лось і лайки», «В чеканні на обід», «Вбитий лось», (усі – 1910), «Вовки вночі», «З хортами», «Вовки біля тину» (усі – 1910-і), «Вовки» (1912), «Поїхали», «Подруги», «Путівцем узимку», «Біля ґаночку» (усі – 1914), «Гусачок» (1915), «Біля округи» (1916), «Побачили» (1917).

Роботи С. відрізняють поетичне сприйняття природи і народного побуту, тонке поєднання тонів, гармонійне поєднання пейзажу і жанрових сцен з анімалістичною темою.

Нині доробки С. зберігаються в Луганському обласному художньому музеї (Україна), національному художньому музеї Республіки Білорусь, Третьяковській галереї (м. Москва, РФ), музеї образотворчого мистецтва (м. Тюмень, РФ), обласній картинній галереї (м. Твер, РФ), обласному державному музеї (м. Ростов-на-Дону, РФ), державному художньому музеї ім. О. Радищева (м. Саратов, РФ), приватних зібраннях.

На будинку в Москві, де знаходилася майстерня нашого земляка, встановлено меморіальну дошку.

Творчості художника російський письменник В. Артемов присвятив книгу «Олексій Степанов» (2004).

Серед друзів та близьких знайомих С. – І. Прянішніков, В. Перов, С. Іванов, М. Чехов, брати С. і К. Коровіни, І. Левітан, М. Нестеров, П. Корін, А Пластов, Л. Туржанський та ін.

***

ЕКОНОМТЕ ФАРБУ, з творчого кредо О. Степанова

Поменше фарби!

ЕЛЕГІЙНЕ І МАЖОРНЕ ЗВУЧАННЯ, з нарису І. Дорогоневської «Картини Олексія Степановича Степанова»

На початку творчого шляху у О. Степанова переважають твори побутового жанру, виконані під впливом його вчителів в традиціях передвижників. Це художник, який докладно оповідає про події буденного життя, іноді не чужі соціальних викриттів. Вже в ранніх роботах виявляються поетичне сприйняття світу, особлива задушевна теплота. Закладаються основи характерного «степанівського» образного ладу картини де побутовий і пейзажний жанри зливаються воєдино.

У ранніх творах художник ще прагне до докладного зображення кожної деталі, його живописна манера страждає сухістю, переважає коричневий колорит, колірна гамма дещо збіднена. Проте Степанов уміє побачити в скромному і простому приховану поезію, значність і красу.

З часом він все частіше звертається до невеликих картин і етюдів. Проте як ті, так і інші далекі від поверхневого етюдизму, бо зазвичай вони мають не меншу композиційну завершеність і образну виразність, ніж крупніші полотна. Нерідко художник мовби схоплює життя на льоту.

...Степанов набуває свободи і легкості в роботі пензлем, досягаючи при цьому надзвичайної тонкості колірних і тональних відносин. Живописець передає натуру декількома мазками, небагатьма ударами кисті, з особливою досконалістю зображає світлоповітряне середовище. Він точно вловлює ледь помітні зміни атмосфери.

Найхарактерніше для творів Степанова елегійне і мажорне звучання, яке становить їх поетичний підтекст. Художник передає то легкий смуток, то світлу утихомиреність, то життєрадісність і бадьорість. Його роботи представляють іноді свого роду сюїти, зв’язані загальною поетичною настроєністю.

Людина в картинах Степанова не скрізь зображена, однак завжди відчувається її присутність десь поблизу. Виразником настрою зазвичай є пейзаж, показаний з властивою художникові задушевністю і м’якістю.

Незвичайна спостережливість Степанова особливо вражає в анімалістичних роботах. Любов до «конячок» була у нього з дитинства. Вже в училищі починає проявлятися цей талант художника в зображенні тварин, яких він пізніше вводить в сцени з селянського і мисливського побуту.

Ставши пристрасним мисливцем, він уважно придивляється до життя лісу, помічає звички звірів. Уміння передати зовнішність братів наших менших, розкрити їхню психологію допомагає художникові створювати як окремі сцени, так і свого роду повісті про життя вовків, лосів, ведмедів. У епізодах полювання Степанов уміє однаково гостро передати азарт і хвилювання переслідувачів і стан звіра, котрого переслідують. При цьому завжди відчувається схвильованість самого художника.

Виняткова зорова пам’ять дозволяє майстрові відтворити такі моменти, які буває важко або навіть неможливо відобразити з натури олівцем чи пензлем. Такого довершеного знання тварини до Степанова не було в російському мистецтві.

Твори Степанова не можуть залишити байдужим нікого, хто уміє вдивлятися в життя природи і відчувати її красу.

ТВОРЕЦЬ ПЕЙЗАЖУ НАСТРОЮ, з інтернет-сайту kentavr-art.ru

Разом з Левітаном він вважається одним з творців так званого пейзажу настрою, коли художник не лише шукає в природі мотив, відповідний його внутрішньому стану, а й переносить в нього власні думки і переживання. Роботи Степанова написані широко, ескізно, рідким прозорим мазком, дуже м’яко, небагатьма кольорами («Фарби трохи менше» – радив він пізніше своїм учням). Жанр, в якому вважав за краще працювати художник, можна назвати пейзажно-анімалістичним.

М. В. Нестеров вважав Степанова кращим анімалістом після В. Сєрова. Сєров також високо цінував цей дар художника, тому наполіг на запрошенні Степанова в якості викладача до Московського училища живопису, скульптури і архітектури. Учні любили його до обожнювання.

ВІРТУОЗНА МАЙСТЕРНІТЬ МАЗКА, з повідомлення Н. Гришиної «Новини музейного життя»

Він був майстром сільського пейзажу,