ФАБР Андрій Якович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Історик, державний діяч, перекладач, благодійник. Катеринославський цивільний губернатор.
З дворянської родини. Батько, Фабр Я., – директор казенних виноградників Судакської долини.
Народився 20 серпня 1789 р. в с. Сууксу Феодосійського повіту Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України).
Помер 25 січня 1863 р. в м. Сімферополі Таврійської губернії Російської імперії (нині – столиця АРК України). Похований в склепі власного маєтку Ана-Елі (нині – селище Урожайне) поблизу Сімферополя.
Закінчив екстерном Харківський університет (1819).
Працював канцеляристом Таврійської казенної експедиції (1804-1808), головним доглядачем лісів Таврійської губернії (1808-1819), чиновником канцелярії Таврійського цивільного губернатора (1819-1823), радником губернського правління (1823-1825), прокурором Таврійської губернії (1825-1833), правителем канцелярій новоросійського і бессарабського генерал-губернатора князя М. С. Воронцова (1833-1847), Катеринославським цивільним губернатором (1847 -1857).
У відставку за особистим бажанням, здолавши весь «Табель про ранги» в його цивільній частині. За півстоліття лише раз був у відпустці.
Дійсний статський радник (1837).
Таємний радник (1848).
Член Ради Міністерства внутрішніх справ (1841).
Один з засновників Одеського товариства історії і давнини (1839).
Член Російського географічного товариства (1852).
Член наукового Естляндського товариства.
Член Товариства сільського господарства півдня Росі (1829).
Член Таврійського губернського комітету з селянських справ.
Кавалер орденів св. Станіслава 2-го ступеня з зіркою (1834), св. Станіслава 1-го ступеня (1841), св. Ганни 3-го ступеня (1818), св. Ганни 2-го ступеня (1825), св. Ганни 1-го ступеня (1844), св. Ганни 1-го ступеня з імператорською короною (1851), св. Володимира 4-го ступеня (1822), св. Володимира 3-го ступеня (1833), св. Володимира 2-го ступеня (1855), Білого Орла (1857).
Активно сприяв заснуванню одного з перших історичних музеїв в Україні – нині Дніпропетровському історичному музею ім. Д. І. Яворницького (1849).
Ф. – автор розвідок «Про старожитності народів варварських і особливо про кам’яні статуї, званих бабами» (1840), «Про стародавні нагробки в Криму» (1844), «Про пам’ятники деяких народів варварських, які у давнину мешкали в нинішньому Новоросійському краю» (1848), «Вікопомні старожитності Криму і сполучені з ними спогади» (1859), «Давній побут Епони, нинішнього півострова Тамані» (1861).
Його перу також належить низка публікацій з історії, археології, статистика, сільського господарства.
Переклав з французької «Арріанів періпл Понта Євксинського» (1836).
Увів до наукового обігу багато нових даних з історії тодішньої Новоросії, заклав фундамент історіографічної традиції в її вивченні.
За життя подарував Катеринославському історичному музею унікальні предмети, які заклали основу т.зв. «Єгипетської колекції», а також колекцію «кам’яних баб»; Одеському товариству історії і давнини – колекцію старогрецьких ваз та іншого посуду.
Заповів чверть мільйона рублів сріблом заснованому ним Сімферопольському сирітському будинку, який носив його ім’я; а 20 тисяч десятин землі – для оплати податків бідних, незалежно від їх віросповідання.
Що стосується особистого життя, то наш земляк дуже рано залишився без батька (1792). Був одружений на Констанції Віліс, значно старшою за себе (одружився, ймовірно, під тиском її родичів). В усякому разі, зберігся текст прохання його матері на ім’я імператора Олександра I про розірвання шлюбу як незаконного (не задоволено). Разом з дружиною ніколи не мешкав. За формулярним списком – вдівець з 1857 року.
Мав незаконнонародженого сина Павла (1826), матір’ю якого була дворова дівка Меланія.
У м. Дніпропетровськ відкрито меморіальну дошку Ф. (2005).
Серед друзів та близьких знайомих Ф. – І. Браїлко, С. Меєр, О. Уманець, М. Кашкадамов, М. Воронцов, О. Тройницький, І. Ловягін, Я. Грахов, І. Бларамберг, Г. Соколов, І. Стемпковський, К. Шабельський, П. Ланг, Х. Стевен, Х. Гасгаген, П. Кеппен, В. Княжевич, О. Стурдза та ін.
***
ЗАДЛЯ ІНШИХ, з життєвого кредо А. Фабра
Невід’ємна любов до страдаючого людства.
ШЛЯХИ СПОЛУЧЕННЯ – КИСЕНЬ ЕКОНОМІКИ, з книги А. Фабра «Давній побут Епони, нинішнього півострова Тамані»
Точки суспільного благоденствування різко позначені на узорі землі. …Торгівля і промисловість вважаються головними джерелами багатства, а у такому випадку, чим більше зовнішніх шляхів сполучення, а отже і зв’язків внутрішніх, тим більше пожвавлюється суспільна діяльність.
ПАСАЖИРІВ ВИТЯГАЛИ ВОЛАМИ, зі спогадів П. Яненка
За Катерининським проспектом від моста – пустеля. Вулиця мала найпотворніший вигляд: постійна невилазна багнюка, де часто карети зупинялися і їх витягували з пасажирами волами. Вулицю перерізали упоперек два урвища... Для переїзду через них обладнали нікчемні дерев’яні містки, і вже губернатор Фабр зробив замість містків кам’яні арки, вирівняв вулицю, влаштував шосе і бульвари.
УБОЛІВАВ НАВІТЬ ЗА БУЗОК, зі спогадів О. Молчанової
Дерева на бульварі всі добре прийнялися... Наступної весни зацвів бузок, і розпочалася війна проти любителів дармових букетів. З раннього ранку Фабр вже гуляє бульваром і ловить охочих скористатися бузком.
Не раз траплялося, що він приводив за вуха до училища парочку «повітовиків», викликав доглядача і кричав, аби він їх зараз же випоров за псування рослин, а потім, йдучи, на вухо говорив, щоб він їх полякав, а сікти, мовляв, не треба.
РІЗНОПЛАНОВА ОБІЗНАНІСТЬ, зі спогадів А. Демидова
Правитель канцелярії генерал-губернатора, пан Фабр, зібрав цікаву колекцію... У цьому дендрологічному музеї буде поміщено всякого роду дерева, яке ростуть в Російській імперії. І тепер уже є в ньому багато зразків дерев, як в природному вигляді, так і поліровані.
Пан Фабр, який так благородно користується коротким дозвіллям, що залишається у нього від його найважливіших занять, продемонстрував перед нами, коли ми відвідували його кабінет, не лише надзвичайну ввічливість і люб’язність, але й різнопланову обізнаність.
ЗБІР ПОЖЕРТВУВАНЬ, з кореспонденції Г. Скубака