вчених, студентів, їхніх сімей, які емігрували з СРСР.
…Ваксман був патріотом держави, у якій народився. Він постійно підтримував емігрантів з СРСР,
намагався створити їм максимально комфортні умови для адаптації в США.
…Ми виїжджали до Нової Прилуки. Дуже гарне, благополучне село. Проте ніхто нам не міг
показати, де був будиночок Ваксманів.
НЕ ВІДМОВЛЯВ НІКОМУ, з статті І. Чекмана «Нобелівські премії за відкриття нових
препаратів»
До лабораторії надходило багато листів з проханням прислати стрептоміцин для лікування хворих
на туберкульоз. Професор нікому не відмовляв: уже 1949 року йому вдалося налагодити масове
виробництво препарату.
…Під час нагородження З. А. Ваксмана член Нобелівського комітету А. Вольгрен із
Каролінського інституту в Стокгольмі відзначив: «На відміну від відкриття пеніциліну
професором Олександром Флемінгом, яке значною мірою зумовив випадок, отримання
стрептоміцину було результатом тривалої систематичної праці великої групи вчених». А.
Вольгрен вітав З. Ваксмана як «одного з найвидатніших благодійників людства».
АКТОРИ СУСІДНЬОЇ СЦЕНИ, з інтерв’ю О. Левченка Ю. Килимникові «Україна– батьківщина
шiстьох Нобелівських лауреатів»
– Аналізуючи офіційну статистику, вивчаючи біографії загальновизнаних авторитетів, доводиться
констатувати: Україна формально не має своїх лауреатів. Наша держава поки що не дістала
визнання нобелівських установ, але вони не обділили увагою вихідців із нашої землі. Це – вчені та
письменники, які народилися, навчалися, розпочинали свою успішну діяльність або тривалий час
жили, плідно творили в Україні, але одержали Нобелівську премію як громадяни інших країн,
насамперед Росії, колишнього СРСР, США, Франції, Ізраїлю. Україна народжувала геніїв,
виколисувала їх, навчала і... відпускала (чи витискала) в чужі краї.
– Скільки серед лауреатів найпрестижнішої світової нагороди вихідців з України?
– Шестеро. Вони одержали найвищу міжнародну відзнаку в усіх номінаціях, окрім премії Миру.
Етнічні українці та уродженці нашої держави інших національностей зробили, без перебільшення,
вагомий внесок у економічний розвиток, науку, культуру світової цивілізації... Прикро, що, за
висловом письменника Бориса Харчука, лауреати-уродженці України нерідко були «поетами
чужої слави, акторами сусідньої сцени».
– Вам відомі імена вчених і письменників з України, кого висували на здобуття
Нобелівської премії, але з різних причин вони її не були удостоєні?
– Як про реального претендента в галузі літератури можна говорити про Івана Яковича Франка.
Його, «великого провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого
письменника сучасної Європи» висунув 26 листопада 1915 р. в листі до Нобелівського комітету
професор, доктор філософії з Відня Йозеф Застирець. …На превеликий жаль, він не був
увінчаний нобелівськими лаврами. Причина в тому, що лист-подання надійшов до Стокгольма,
коли питання про лауреатів уже було вирішене.
Не судилося отримати цю нагороду й Уласу Самчуку (1905-1987) – «найвидатнішому
українському прозаїку в діаспорі», уродженцю села Дермань (тепер – Рівненської області). Після
виходу в світ роману-трилогії «Волинь» (перший том опубліковано 1934 р.) кандидатуру Уласа
Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув у 1980 році торонтський
російськомовний журнал «Сучасник». І тоді, і в наступні роки премію одержали інші, не
українські майстри слова.
На Нобелівську премію висували поетів Павла Тичину (1966) і Миколу Бажана (1970). Їх
кандидатури запропонував Омелян Пріцак, широковідомий у світі український вчений-славіст і
тюрколог, дійсний член Американської, Фінської, Турецької академій наук, донедавна професор
Гарвардського університету. Проте Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу
до його особи та творчості, в надісланому їй листі висловив сумніви в реальності та своєчасності
висунення його кандидатури, тобто фактично відмовився від нагороди.
В ранзі одного з реальних претендентів на найвищу відзнаку так і залишився Павло Тичина.
Серед них був також поет-дисидент Василь Стус, якого 1985-го року висував нобелівський
лауреат Генріх Бьоль. Як відомо, В. Стус помер 4 вересня 1985 року від тортур у таборі для
політв’язнів. На жаль, кандидатура померлого автора вже не могла розглядатися.
– Кандидатуру Олеся Гончара теж висували на здобуття престижної премії?
– Українська діаспора в 1989 році, коли з з’явилося нове видання «Собору» англійською мовою, розпочала заходи щодо висунення Олеся Гончара претендентом на Нобелівську премію з
літератури. Його кандидатуру було запропоновано 1991 року. На жаль, безрезультатно.
На мою думку, не варто драматизувати ці прикрі факти. Рішення Нобелівських комітетів, як ми
переконались, не завжди збігаються з громадською думкою, можливо, не завжди є об’єктивними.
СИН, ХИЛЬНУВШИ, СПІВАВ УКРАЇНСЬКОЮ, з статті В. Родинкової «Бажані гості»
Байрон Ваксман відвідав малу батьківщину батька. І дуже здивувався. Адже в 1929 році, коли він
приїжджав сюди зі США з матір’ю і ганяв калюжами за вперше побаченим поросям, в Новій
Прилуці асфальту не було. Не було й сучасних чистеньких будиночків, якими село зустрічало
шановних гостей. І дружно ойкнуло, коли дідусь-американець, який виступав на церемонії
відкриття пам’ятного знака батьку, раптом заспівав українською! Пізніше Байрон Ваксман, який
володіє 7 мовами, згадав ще одну українську пісню.
Пригощатися українськими стравами він не боявся. Навіть попросив горілки. А от кольорова
капуста ресторанного виробництва американцю не сподобалася.
Зате онук Байрона і правнук великого вченого Жорж, котрий теж вирішив присвятити себе науці,
був у захваті від усього, що відбувалося. Проте, на відміну від прадіда-біолога і діда-медика,
Жорж став фізиком.