«З безвиході».
Метаморфоза трапилася у Пікуля і з контр-адміралом Казимиром Пилиповичем Кетлінським, який
в романі став Кирилом Фастовичем Ветлінським. У автора «З безвиході» він – прямо таки
завзятий антирадянщик, майже білогвардієць (як говорить він Басалаго: «Ми повинні встати в
горло Радянської влади немов кістка. Щоб вона продихнути від нас не могла»).
У реальності ж Казимир Пилипович послідовно виступав за Радянську владу, не тільки
безпосередньо співробітничав з нею, але й закликав до цього інших офіцерів. Він був цілком
лояльним службовцем. І порядок на увіреній йому території наводив, як на човні, – твердо і
рішуче.
Ось, що пише про нього кольський краєзнавець Іван Ушаков: «Визнав Радянську владу і не
допустив озброєних зіткнень на Мурмані. Крупний фахівець морської справи, патріот, людина
великої культури і особистої чарівливості».
Убили Кетлінського матроси з крейсера «Аскольд» – убили підло, з помсти. Вважаю, пов’язано це
було не із справами Мурманська, а з тулонською історією (4 матросів з «Аскольда», командиром
якого на той час був Кетлінський, засудили і розстріляли у Франції за звинуваченням в організації
вибуху крейсера).
Взагалі, посмертна доля одному з перших керівників нашого краю випала незавидна. Писали про
нього обережно, частіше погано, ніж добре, мовляв, не зовсім наш.
УБИВЦЬ ТАКИ РОЗСТРІЛЯЛИ, з статті О. Кітлінського «Повторювані неточності»
Зі слів матросів крейсера, в Кетлінського стріляли Б. І. Бондаренко, М. І. Картамишев і Г. І. Ковін.
Ця інформація опублікована у Лихачова Павла Володимировича, який організував сайт –
біографічне зібрання про офіцерів російського флоту.
Але й у нього є помилки: «Виконання вироку, не зважаючи на телеграму морського міністра
Григоровича, призупинили».
Насправді його не призупинили. Не зважаючи на телеграму міністра, матросів розстріляли.
...У Книзі Подільської дворянської Думи прізвище записане не через «Е», а через «Ять» старого
алфавіту, яке потім при реформі мови стали вважатися чистим «Е». А у формулярі прізвище
записано уже не через «Ять» і не через «Е», а через інший знак, нині геть забутий і в комп’ютерній
клавіатурі, природно, відсутній (кирилиця: знак (и)е). До речі, багато польських прізвищ до 1918
р. писалися саме через цей знак.
Справа в тому, що у польській мові є букводрукувальне «ie», російською знайшло віддзеркалення
ось в цьому знаку, але потім все змінили і КІтлінські стали писатися хто через «Е», а хто через «І».
Мої предки пішли через «І». А потім мого прадіда розжалували в солдати за участь в польському
повстанні 1831 р. ...і лише 1862 року звільнили в запас рядовим за вислугою років і пораненням. І
він був невимовно радий, що йому у виписці писар вписав букву «І».
Частина рідні одержала дозвіл повернутися до Польщі, що й вчинила, а дві гілки залишилися. За
корінням ми – вихідці з польських дворян. І всі Кетлінські належали до римської католицької
церкви.
Кетлінські за дворянською книгою Подільської губернії включені в шостий розділ.
ШКОДА ГАРДЕМАРИНА, уривок з повісті В. Звягінцева «Вихори Валгалли»
Біля входу на перон Кетлінський притримав крок. Про що він розпитував колишнього
гардемарина, Шульгін не чув, проте очі хлопця світилися відчайдушною надією, змішаною з
острахом.
– Ось, Олександре Івановичу, дозвольте рекомендувати – старший гардемарин Морського корпусу
Беллі Володимир Олександрович, нащадок відомого в історії флоту капітана Беллі. У
сімнадцятому році застряг у Владивостоку, де проходив морську практику на допоміжному
крейсері «Орел». Після відкриття залізничного сполучення через Читу пробирається додому, в
Петербург. Грошей немає, їсти нічого, на потяг не може сісти п’яту добу...
...Шульгін знову відчув збудливе відчуття влади над чужою долею.
– Сильно зголодніли, хлопче? – поставив він найбезглуздіше в даній ситуації запитання. – І воші, напевно, є? Тоді розпорядіться, будь ласка, пане капітан першого рангу, щоб старшого
гардемарина помили в лазні (у потягу був добре обладнаний вагон-лазня), переодягнули належним
чином, а потім я запрошую вас обох на вечерю. – Говорив це і насолоджувався зміною виразу
обличчя Володимира Беллі. – Вважайте себе знову на службі. Від присяги ви, сподіваюся, не
відрікалися?
– Від якої присяги? – пробурмотів неслухняними, і не лише із-за морозу, губами хлопець.
– Казимире Пилиповичу, хіба гардемарини Морського корпусу не приймали присягу до жовтня
сімнадцятого?
– Так точно, ваше превосходительство, – включився в гру і Кетлінський, – приймали, як всі
військовослужбовці...
– Які ж можуть бути ще питання? Не смію вас більше затримувати. А в сімнадцять годин чекаю.
...– Ви в яких дисциплінах відчуваєте себе краще підготовленим? – запитав гардемарина
каперанг.
– Взагалі-то штурманська справа мені більше подобається. Але й з артилерійської підготовки у
мене повні дванадцять.
– Це добре. Артилеристи нам стануть у нагоді. Я й сам артилерист. Хто у вас практикою керував?
– Капітан першого рангу Кітіцин.
– Михайло Олександрович? Були знайомі, ще на Балтиці. Хороший моряк. Де він зараз?
– Знаю тільки, що навесні відвів загін з трьох кораблів до Японії, маючи намір йти на
Севастополь, – відповів гардемарин, проковтуючи шматок.
– Дійшов, можу вам повідомити. На пароплаві «Якут». З ним сто двадцять гардемаринів і команда.
А ви чому залишилися? Зараз би вже мічманом були...
– Я серйозно захворів. Тиф. Думали, не виживу.
– Ну, долі видніше. Дасть Бог, незабаром побачитеся з однокашниками. – кивнув Кетлінський, і з
смаком випив. Йому теж подобалося їхати потягом Шульгіна. Порядки абсолютно як на старому
флоті. Він промокнув губи серветкою. – У них були в боях важкі втрати. Під час десанту до Одеси
трохи не половина.
Гардемарин, розморившись в теплі і випивши три великі