НІЩИНСЬКИЙ Петро Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-український.

Поет, перекладач, композитор. Псевдонім – Петро Байда.

З родини церковного служки. Батько, Ніщинський І., – паламар.

Народився 9 (21) вересня 1832 р. в с. Неменці Липовецького повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – Іллінецький район Вінницької області України).

Помер 4 (16) березня 1896 р. в с. Ворошилівці Вінницького повіту Кам’янець-Подільської губернії

Російської імперії (нині – Тиврівський район Вінницької області України), де гостював у своєї

доньки. Похований на місцевому цвинтарі. За ініціативою М. Білінського на надгробку

встановлено пам’ятник (1910).

Навчався в Києво-Софійському духовному парафіяльному училищі (1842-1845), Києво-

Подільському духовному училищі (1845-1849), Київській духовній семінарії (1849-1850), закінчив

філософський і богословський факультети Афінського університету (1852-1856).

Працював викладачем однієї з гімназій м. Афіни (1856-1857), духовної семінарії м. Петербург

(1857-1860), низки навчальних закладів м. Одеса (1860-1875), чоловічої і жіночої прогімназій м.

Ананьєв (1875-1882), другої одеської гімназії (1882-1888), однієї з шкіл м. Бердянськ (1888-1890).

Кавалер ордена св. Станіслава 3-го ступеня (1883).

Автор книг «Граматика російської мови для грецького юнацтва» (1868), «Досвід елементарного

керівництва при вивченні грецької мови в гімназіях і прогімназіях» (1870).

Брав активну участь у складанні російського-українського словника.

Переклав українською мовою «Антігону» Софокла (1883), «Одіссею» Гомера (1885), шість пісень

«Іліади» Гомера (1902-1903).

У свою чергу, переклав грецькою мовою «Слово о полку Ігоревім» (1881).

Упродовж життя збирав та обробляв українські народні пісні, писав музичні твори, організовував

музичні колективи, керував ними. Серед найвідоміших – «Вечорниці», «Закувала та сива зозуля»,

«Козак Софрон», «Ой, гук, мати, гук», «Про Байду», «Панщина», «Нудьга»,

«Дівчинонько-голубонько», «У діброві чорна галка».

Останні роки життя провів вдівцем в однокімнатній холодній одеській квартирі.

Ім’ям Н. названо вулиці в м. Ананьєв і м. Київ (1961). В ананьєвському краєзнавчому музеї є

спеціальний стенд, у місцевій музичній школі – меморіальний куточок, присвячений видатному

землякові.

Пам’ятник митцеві встановлено в містах Ананьєв (1982), і Вінниця; його ім’я носить одна з вулиць

м. Київ.

Про долю нашого земляка йдеться у розділі «Від «Слова» до «Іліади»: Петро Ніщинський» Ю.

Микитенка книги «Сяйво Гіппокрени» (2008).

Серед друзів та близьких знайомих Н. – М. Аркас, І. Франко, М. Костомаров, П. Саксаганський, А.

Капустін, М. Лисенко, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, П. Сокальський, М. Тобілевич, М.

Садовський, А. Желябов та ін.

***

КОХАЮСЯ В НАДІЇ

, з творчого кредо П. Ніщинського

Я кохаюсь в надії, що колись, хоч і в далекому потомстві, а все-таки «старий Байда», наш батько,

спом’янеться добрим словом на імення українського Гомера.

ПРЕКРАСНИЙ ПЕРЕКЛАД, з оцінки творчості П. Ніщинського І. Франком

З-поміж творів поетичних у «Ниві», безперечно, перше місце займає прекрасний переклад шостої

пісні Гомерової «Одіссеї», доконаний Ніщинським. Про цей переклад нічого й говорити. Хто

тямить його майстерний переспів Софоклової «Антігони», той знайде і в переспіві пісні про

Навсікаю ті самі добрі прикмети без тих дрібних похибок манірності, які ми закинули були в

«Антігоні».

СПОКІЙНА ЯСНІСТЬ І ПІДНЕСЕНА КРАСА, з оцінки творчості П. Ніщинського В.

Горленком

Повний переклад «Одіссеї», рівноцінний надрукованому уривкові, поставив би його в українській

словесності на дуже почесне місце... В прекрасних гекзаметрах «Одіссеї» не помітно зусиль; вірш

вільний і легкий, у мові нема жодного вимушеного звороту і, що найважливіше, прегарно

переданий загальний дух твору давнини, та спокійна ясність, та піднесена краса, якими, як

промінням сонця, наскрізь пронизаний утвір «всевидющого сліпця».

ЗАГУБЛЕНИЙ ТАЛАНТ, з інтернет-порталу Тернопільського державного педагогічного

університету ім. В. Гнатюка

Доля Петра Ніщинського склалась досить трагічно, це ще один «загублений талант» в нашій

багатовіковій мистецькій спадщині. Він, як і Ведель, Шевченко, Стус, через несприятливі

обставини не зміг розкритись у повну міру своїх можливостей.

Батько хлопця рано помер (майбутньому композиторові було на той час лише сім років, а його

братові – п’ять). Мати, аби вивести хоч якось дітей «в люди», все спродала та й подалась до Києва,

влаштувавшись прачкою та прибиральницею. Та синів своїх все ж віддала навчатись.

На метикуватого Петра з чудовим голосом звернув увагу ієромонах Антонін і запросив його до

себе. А коли ж у 1850 р. отримав призначення настоятелем посольської церкви в Афінах, то взяв з

собою і вісімнадцятирічного служку. Так Ніщинський опинився у Греції, а пізніше, в зв’язку з

посольськими обов’язками Антоніна, побував і в Італії.

Завершення навчання відзначилось написанням магістерської праці та незворотнім рішенням:

Ніщинський вирішив обрати не духовну, а світську педагогічну кар’єру, незважаючи на

умовляння Антоніна, на той час вже архімандрита.

У 1857 р. молодий вчений повертається у Петербург та отримує місце викладача грецької мови у

духовній семінарії. Проте перебування тут виявилося надто складним матеріально; на скромну

платню учителя Ніщинський не зміг утримувати родину (він одружився), тож мусив повертатись

до Афін. Проте і там йому не вдалося затриматись надовго.

…Одеський період виявився і плідним, і водночас неймовірно важким. З одного боку, він не мав

змоги знайти постійної роботи впродовж п’яти років, і перебивався випадковими заробітками,

його сім’я жила у постійних злиднях. З другого, незважаючи на ці