Єрмаков розповів

про правильні ріманові поверхні та теорію абелевих інтегралів; П. Покровський зупинився на

теоремі складання трансцендентних функцій, на застосуванні теореми Абеля до еліптичних транс-

цендентних, на ультраеліптичних функціях двох аргументів, на основному завданні теорії

еліптичних функцій.

З інших доповідачів А. Пшеборський приділив увагу геометричному доведенню теореми Абеля,

М. Столяров – виділенню алгебраїчної частини ультраеліптичного інтегралу, Г. Суслов –

конформному відображенню однієї поверхні на іншу, М. Делоне – найпростішій формулі

складання еліптичних функцій, В. Вельмін – деяким формулам теорії функцій комплексної

змінної, К. Абрамович – кореням гіпергеометричної функції.

ЄДИНОГО СИНА РОЗСТРІЛЯЛИ НАЦИСТИ, з статті Н. Єрмолаєвої «Пшеборський Антоній-

Боніфацій»

Родина П. належала до збіднілого польського дворянського роду. Батько був лікарем, служив на

Чорноморському флоті, брав участь у кримській війні 1853-1856 рр., нагороджений орденами й

медалями, у тому числі й за оборону Севастополя. Мати – Марія Меленевська.

Гімназію в Миколаєві П. закінчив із золотою медаллю, у студентські роки був нагороджений

золотою медаллю за конкурсний твір. Був залишений на два роки стипендіатом для підготовки до

професорського звання.

Потім якийсь час (1896-1897) жив у батька в Миколаєві, готуючись до іспитів.

Тематично перші роботи П. були пов’язані з дослідженнями П. Покровського, листування з яким

він підтримував після свого переїзду до Харкова, а після смерті вченого присвятив йому докладну

й сердечно написану статтю. Завдяки Покровському, а також професорові К. Андрєєву, наш

земляк установив тісні наукові контакти з Московським університетом, що допомогло йому

захистити дисертацію.

В 1904 р. П. поїхав до Німеччини. У Гейдельберзі й Геттінгені слухав лекції Д. Гільберта, Ф.

Клейна, відвідував засідання тамтешнього Математичного товариства. Після повернення одержав

запрошення з Томського технологічного інституту, Ягеллонського університету в Кракові, і,

нарешті, з Харківського університету, в якому і став працювати в якості штатного

екстраординарного професора.

Роботу в університеті П. сполучав з викладанням математики на Вищих жіночих курсах, одним з

організаторів яких він був, продовжував за сумісництвом працювати в Технологічному інституті,

де вів практичні заняття з математичного аналізу й геометрії, а також читав лекції з варіаційного

обчислення й методів наближених обчислень.

Вища школа в Україні після Жовтневої подій 1917 р. зазнала значних змін: університети були

перетворені в педагогічні інститути без науково-дослідної роботи. Харківський університет,

ректором якого 1919 року був вибраний П., не уник цієї долі. У червні 1920 р. на базі університету

була створена Академія теоретичних знань (П. призначили ректором) у складі двох інститутів –

фізико-математичного і суспільних наук. Однак в 1921 р. трапилися нові зміни: Академію

перетворили в Харківський інститут народної освіти, а науково-дослідні кафедри були відділені

від навчальних. В 1920 р. П. очолив кафедру теоретичної механіки.

Незабаром він був заарештований як «польський заручник» і знятий з усіх посад. Через 20 днів

«непорозуміння» були вирішені, а вчений звільнений.

Потім П. обрали деканом фізико-математичного відділення й – удруге! – ректором Харківського

інституту народної освіти. Проте сподівання на спокійне життя й плідну наукову діяльність

танули. У серпні 1921 р. П. звернувся до польського Міністерства релігійної й народної освіти із

проханням допомогти йому переїхати на постійне проживання до Польщі.

В 1922 р. емігрант організував при Варшавському університеті факультет теоретичної механіки,

читав там курси аналітичної й теоретичної механіки, динаміку твердих і рідких тіл, вів практичні

заняття й семінар з цих дисциплін. Паралельно в 1922-1932 рр. викладав аналітичну геометрію,

диференціальне й інтегральне обчислення, диференціальні рівняння й інші розділи вищої

математики на архітектурному факультеті, а в 1924-1934 рр. – теоретичну механіку на хімічному

факультеті Варшавського політехнічного інституту.

Наукові інтереси П. були досить широкі: у Росії він писав статті з алгебри, з диференційних

рівнянь, диференційної геометрії й варіаційного обчислення. Особливо цінними є три статті з

теорії поліномів, які найменше відхиляються від нуля, у яких він розвив дослідження

петербурзьких учених П. Чебишева, Є. Золотарьова, В. Маркова. Цими роботами П. привернув

увагу математиків ХХ ст. саме до «чебишевського» напрямку в теорії найкращого наближення

функцій.

У період перебування у Польщі в його наукових працях стали переважати дослідження з механіки,

зокрема, роботи з проблем класичної механіки (динаміка неголономних систем, неаналітичні

інтеграли нелінійних диференційних рівнянь). Цими роботами він вніс помітний вклад у розвиток

механіки.

В 1923-1939 рр. П. був членом редколегії журналу «Роботи з математики й фізики», котрий

видався відомим польським математиком і істориком математики С. Дікштейном.

Крім науки, наш земляк захоплювався музикою, сам був гарним піаністом.

П. був одружений на Н. Івановій, їхнього єдиного сина Антона у віці 42 років розстріляли нацисти

у Варшаві (1944).

Document Outline

YANDEX_27