...О. П. Селівановський як літературний критик пройшов складний шлях розвитку– від
бібліографічних заміток в «Кочегарці» і «Забої» до книги, яка є першим дослідженням російської
радянської поезії.
У 1937 році літературно-критична діяльність О. П. Селівановського трагічно обірвалася.
КОМБІНАТ СМЕРТІ, з статті М. Фігуровського «Спецоб’єкт «Монастир». Гріхи
чекістів замолять ченці»
Якщо проїхати декілька кілометрів Калузьким шосе повз виблискуючі торгові і офісні
комплекси, потім селища з мало романтичними назвами «Газопровід» і «Комунарка», на
24-му кілометрі праворуч можна побачити скромний покажчик з написом «Храм».
Путівець завдовжки 400 метрів веде в глибину лісу. Перед входом на обгороджену
територію – невелика металева табличка: «У цій землі лежать тисячі жертв політичного
терору 1930-1950-х років. Вічна їм пам’ять!».
На карті Росії немало назв, котрі на довгі роки увійшли до нашого лексикону як прикмети
страшних сталінських часів, символів жорстокого і несправедливого терору: Колима,
Магадан, Норильськ... Але навіть в цьому ряду спецоб’єкт «Комунарка» стояв осібно.
Тут не було табору чи в’язниці, не знемагали від непосильної праці ув’язнені. Колишня
дача одного з творців системи репресій, наркома внутрішніх справ Генріха Ягоди, стала
«комбінатом смерті», місцем масових страт. Тут цілеспрямовано і планомірно знищували
людей, які вважалися інтелектуальною і владною елітою Радянської держави,
комуністичного руху, елітою нашої літератури і культури.
Тут лежать в безвісних могилах колишні керівники Радянського Союзу і Комуністичної
партії О. І. Риков, М. І. Бухарін, А. С. Бубнов, М. М. Крестинський, Я. Е. Рудзутак,
наркоми СРСР і РРФСР, голови Раднаркомів Вірменії, України, Білорусії, Литви,
Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Туркменії, вищі воєначальники, командувачі
флотами і округами, генерали і офіцери розвідки, дипломати, знамениті письменники
Борис Пільняк, Артем Веселий, Бруно Ясенський, головні редактори газет «Вісті» (М. І.
Бухарін), «Червона зірка» (М. М. Ланда), «Праця» (М. І. Попов), «Літературна газета» (О.
П. Селівановський), журналу «Вогник» (І. Ю. Нікітін)...
На території «Комунарки» поховані останки представників понад 60 національностей,
громадян 11 країн. У трагічному списку жертв – політичні і громадські діячі Литви, Латвії,
Естонії, лідери Комінтерну, які представляли комуністичні рухи Німеччини, Румунії,
Франції, Туреччини, Болгарії, Фінляндії, Угорщини. А уряд Монголії, що вважалася
головним і вірним союзником СРСР, був знищений тут у повному складі за один день.
Всього у 30-50 роки, за даними Федеральної служби безпеки, на невеликій ділянці біля
колишньої наркомівської дачі було знищено і поховано близько 10 тисяч чоловік.
ТАК ПРОСТО НЕ ДАМОСЯ, з розвідки В. Шенталінського «Розстрільні ночі»
До кінця 1937-го Луб’янка прийняла нове поповнення письменників: заарештували прозаїків
Віктора Кіна і Давид Єгорашвілі та критика Олексія Селівановського. А услід за ними, в січні
нового, 1938-го, в луб’янські камери вселили ще одну літературну трійку: Івана Батрака,
Олександра Завалишина і Івана Касаткіна. Каральний конвеєр вже штампував «злочинців».
Єгорашвілі розстріляли раніше за інших– 14 березня, він відразу ж слухняно підписав все, що від
нього вимагали, і більше не був потрібний. З іншими слідчі пововтузилися трохи довше.
Майже всі в луб’янських протоколах міркують схоже: нас, письменників, затирають,
переслідують, але ми випробувані бійці, пройшли війни і революції, так просто не дамося!
...Озброєна боротьба! Єднання серпа і молота– союз обурених «селян» з розгніваною «Кузнею».
Захоплення редакцій і видавництв. І, звичайно ж, жаданий теракт– «проти одного з керівників
ВКП(б)»– вписуй будь-яке прізвище. Хто підвернеться під руку в президії з’їзду.
Підписали список: Сталін, Ворошилов, Каганович, Жданов.
РАДЯНСЬКИМ КОЛЕГАМ ЖЕРТВИ НЕ ЦІКАВІ, з розмови Г. Нехорошева з Е. Белтовим «Це
потрібно не мертвим– живим»
Майже п’ятнадцять років співробітник журналу «Дружба народів» журналіст Едуард Белтов
збирає матеріали про незаконно репресованих в 30-50-і роки революціонерів, учених, військових,
діячів літератури і мистецтва. Зараз в цій скорботній картотеці близько 17 тисяч імен. Через
особисті і професійні пристрасті найретельніше підбирає дані про репресованих письменників.
– Едуарду Миколайовичу, чому і як почалася робота?
– Убиті були відомі на всю Росію ще до революції «сатириконівці» Аркадій Бухов і Ілля
Василевський (псевдонім «He-буква»); друг Ахматової, Гумільова, акмеїст Володимир Нарбут.
Відомий в 30-і роки критик і теоретик літератури Олександр Воронський. Відомий
основоположник робочої поезії, директор Інституту праці Олексій Гастєв. Глава РАППу Леопольд
Авербах.
Раппівські критики Іларіон Вардін, Сергій Дінамов, Олексій Селівановський. Прозаїки Гліб
Алексєєв, Сергій Буданцев, Іван Васильєв, Олександр Завалишин, Віктор Кін, Сергій Кличков,
Іван Касаткін, Іван Катаєв і багато, багато інших.
...Це стосується і національних літератур. Причому, всупереч моїм припущенням, репресованих
російських письменників – меншина. З тисячі загиблих приблизно сімсот– письменники союзних і
автономних республік. По національних літературах було завдано такого нищівного удару, що
деякі з них від нього ще не оправилися, і навряд чи облямуються найближчим часом.
...І, до речі, тут дивна ситуація: ось я, наприклад, виступаю з інформацією про свою роботу де
завгодно: у Будинку учених, Будинку композиторів, різних наукових і учбових інститутах. Єдина
організація, яка до мене не проявляє анінайменшого інтересу,– Союз письменників СРСР.
ПОПРИ РЕАБІЛІТАЦІЮ, з інтернет– довідника «Репресовані літературознавці і критики:
вилучення всіх творів»
Селівановський О. П. – літературний критик,