...У п’єсі («Маленькі подружні злочини» – авт.) історія про те, як люди кохають і прощають один
одного.
Габріель Запольська – львів’янка. Недавно я був у Львові, і був приголомшений тим, що її могила, нібито тільки недавно з’явилася. Маса живих квітів, свічок. Я навіть подумав, що помилився.
Вона померла на початку XX століття. Дві могили за все життя приголомшили мене. Перша –
Оскара Уайльда на Пер Лашез. Коли я до неї підійшов збоку, а був похмурий день, мені здалося, що там тисячі пелюсток троянд. А коли наблизився, то побачив, що це сліди помади від
поцілунків. Це приголомшливо! Дощ змиває їх і знову тисячі людей залишають цей знак кохання, запаху, пристрасті. В цьому і є безсмертя Уайльда і Габріель.
Мені б дуже хотілося, щоб сталося відкриття Запольської в XXI столітті, як молодого
божевільного дівчати, тому що таку п’єсу могло написати тільки дівча.
...П’єсу Габріель Запольської я можу порівняти лише з тургенівським «Місяцем в селі»... Але я з
жахом і радістю можу сказати, що Запольська на початку XX століття написала на цю ж тему
тонше, глибше, смішніше і зворушливіше і одночасно – серйозніше. Якби вона була Пушкіним, в
назві було б слово «маленькі», а ми «л» закреслюємо і зверху пишемо «маненькі сімейні злочини».
Тургенєв був би щасливим, якби він прочитав цю п’єсу.
ТРАГЕДІЇ НЕРОЗУМНИХ ЛЮДЕЙ, з кореспонденції «Пані Дульська з Тарнова» в газеті
«Демократична Україна»
Назва п’єси Габріель Запольської «Мораль пані Дульської» давно стала афоризмом, який
вживають, коли йдеться про брехливу, святенницьку «мораль». Написана сто років тому і
вперше показана в Кракові, драма має щасливе сценічне життя. Її перекладали і ставили
словацькою, чеською, українською, російською, угорською, болгарською, румунською,
іспанською, німецькою мовами.
У трагіфарсах Габріель Запольської, або «трагедіях нерозумних людей» (так письменниця
визначала свої твори) виявляється її спостережливість за побутом і характерами міщанського
середовища. Драми вирізняють чудове знання законів сцени, вміле розгортання дії, живий діалог і
мова, що передає індивідуальні риси персонажів.
Нещодавно киянам випала нагода переглянути ще одну виставу за актуальною п’єсою. Її зіграли
актори Тарнівського драматичного театру імені Людвіка Сольського у приміщенні Київського
академічного Молодого театру. Показ вистави гості з сусідньої держави присвятили 150-річчю від
дня народження Габріель Запольської та 100-річчю написання п’єси.
Вистава у постановці Кшиштофа Міклашевського нагадувала дивовижне телебачення, де можна
бачити різні канали, «перемикаючи» лише увагу.
БОЖЕВІЛЬНО ЦІКАВО, з інтерв’ю Р. Віктюка О. Химич «За рахунок садомазохізму «Маненькі
подружні злочини» навіть виграють»
– Чому вирішили взятися за «подружні злочини»?
– Ой-ой, відмінна тема для бесіди! Значить, розповідаю... Тихо всім! – Роман Григорович шикнув
на офіціантів і своїх помічників. – Слухай! Ця п’єса «Маненькі подружні злочини» написана
Габріель Запольською.
Так ось, я знав багато п’єс Габріель, оскільки читаю польською. Зовсім недавно перечитував
«Маненькі подружні злочини» – і раптом зрозумів: вона настільки тонко ще на початку століття
дозволила собі написати про непрості стосунки. Там сюжет: дорослий чоловік закохує в себе 18-
річну, а доросла жінка закохує в себе 19-річного. І ось вони хочуть збагатити свою кров за
допомогою ось цих кохань. Що з цього виходить? Це божевільно цікаво...
Габріель, звичайно, не знала ні відкриттів Фройда, ні садомазохістських штук. Але на
сьогоднішній день людство вже пройшло через все це. Природно, на п’єсу неможливо дивитися,
уникаючи таких речей. І за рахунок садомазохізму «Маненькі подружні злочини» навіть виграють.
Виникає відчуття, ніби написані вчора.
ДЛЯ МЕНЕ ВЖЕ ВИКОПАЛИ МОГИЛУ, з нарису С. Гупала «У дюнах людської злості»
Із Станіславом Яновським вони одружилися в листопаді 1901 року. Це було нелегкий час для
Габріель. Нервові хвороби виснажили її, катастрофічно почав падати зір, загрожувала повна
сліпота, письменниця і актриса часто засинала, заливши очі кокаїном. Перспективний художник
Станіслав Яновський не знав, які випробування його чекають попереду. Він був на одинадцять
років молодшим за дружину, по-справжньому кохав її.
Проте не мислив себе без живопису, а Габріель Запольська вважала себе ціннішою для
суспільства. У подружжя виникло хворе суперництво. Проте Станіславу Яновському варто віддати
належне: він протягом 20 років залишався вірним чоловіком цієї непростої жінки. Він зберіг
пам’ять про письменницю: надав дослідникам безцінні її листи до нього...
Останнє десятиліття для Габріель Запольської було найтяжчими. Розбита нелегким життям, без
здоров’я, письменниця відчувала себе дуже самотньою. Окрім чоловіка, з яким ще існував шлюб, у неї нікого не було. Сестрі Станіслава Яновського вона писала: «Моя сестра загрузнула в егоїзмі, брат теж, батько помер, мати розумово хвора... Я не віруюча, але вчора просила Бога: «Поверни
чоловіка». На вулиці сонце, люди радіють, а мені здається, що для мене викопали могилу».
ГРАЛА РОЛЬ ЕКЗАЛЬТОВАНОЇ ОСОБИ ДО ОСТАННЬОГО, з статті «Габріель Запольська»
на lvov-forum.com
Постійні конфлікти в колективах (вважала, що її недооцінюють) привели до того, що вона
змушена була залишити Польщу і виїхати до Парижа. Виступала там впродовж п’яти років (до
1895); спочатку у складі знаменитого театру Лібре А. Антоїна, а потім в Театрі де Лувре,
працюючого в стилі модерн. Проте значних успіхів їй досягти не вдалося, зважаючи на посередні
артистичні дані.
Після повернення намагалася вступити до державних театрів, але після невдач їй довелося знову
прийняти пропозицію грати в провінційних трупах.
Нарешті її запросили до Краківського театру, де вона успішно виступала, хоч й була під постійним
прицілом театральних критиків.