демонструє скомороство, помножене на східне красномовство.

З другого – жорсткість «рок-текстів», чиї витоки, втім, лежать в тій же традиції, що і

«простодушність» спірічуелс.

А можна пригадати і Григорія Сковороду, і всю традицію духовних віршів...

НЕ В ТОМУ СВИНСТВО, з кореспонденції О. Подольчука і О. Зубка «Чому Свинюхи стали

Привітним?»

Важко сказати, чому одночасно десь на початку 60-х років масово була проведена операція з

перейменування сіл Волині: і Свинюхи (тут народився К. Марігодов – авт.) стали Привітним.

Переконані, що якщо ознайомитись із тогочасними архівами – то ці перейменування, безумовно, є

надійно обґрунтовані. Ймовірно, це виконано «на прохання» трудівників сіл про зміну назв, а

влада в той час не могла не вволити прохання своїх громадян.

Врешті, що в тому поганого, що деякі назви зникли з карти Волині і зникають із людської пам’яті, що їх замінено, можливо, на більш милозвучні. Власне, один з нас народився в трикутнику

перейменованих сіл, мав бабуню – уродженку Блудова, яку називали в селі, де вона була в

невістках, блудівкою. Були там і божівка, і свинющиха, і мирківка тощо, й це сприймалось

нормально. Можливо, «мирненка» звучить і миліше. Але цього вже не відчути.

Проте хочеться спробувати оборонити одну ніби найбільш вразливу із назв сіл стосовно

милозвучності – назву села Свинюхи. Десь приблизно 1990 року була велика стаття І.

Чернецького, де він, між іншим, обороняв цю старосвітську назву – Свинюхи. Аби не

помилитись, письменник посилався на слова надмірно вразливої особи, якій якось ніяково було

писати, що вона мешкає в селі з такою свинською назвою. Але хіба тільки назва села може бути

дражливою і хіба в тому – свинство?

Стаття Чернецького пробудила певне зацікавлення темою і певний неспокій, а де ще є згадка про

цю назву – попередницю села Привітного? Друзі не змогли допомогти, їм слово Свинюхи нічого

не нагадувало. Мабуть, як і перейменувальникам. Але мозок був вагітним думкою – пошуком, і

пологи відбулися. Так – це роман М. Шолохова «Тихий Дон». Там написане буквально таке: «На

Володимир-Волинському і Ковельському напрямах в районі дії Особливої армії... в останніх

числах вересня почалася підготовка до наступу. Недалеко від села Свинюхи командуванням

вибрало плацдарм, зручний для розгортання наступу, і артилерійська підготовка почалася. Дев’ять

з половиною тисяч життів виплеснулося того дня на супіскову невеселу землю недалеко від села

Свинюхи».

...Наразі маємо дещо інший час, дещо інше ставлення до минувшини, а тому сподіваємося, що в

нових умовах привітненці захочуть повернутись до історичної назви. Назва села ж зафіксована у

творі, що належить вічності. Адже якщо її не повернути в ужиток зараз – то через деякий час вона

зникне з людської пам’яті. Саме цього й хотіли перейменувальники, і вже читаючи роман «Тихий

Дон», нащадок з Коритниці, Конюх, Озірець (сусідні із Свинюхами села) не викреше із себе

спалаху інтересу до дідизни. А це вже сумно.

Думаймо, що кожна назва села – клаптик нашої історії, результат колективного розуму наших

предків. Вони несуть певну генетичну ауру, вони – нетлінний скарб нашої мови. Селам необхідно

повернути історичні назви, бо кожен топонім – це не просто слово, а певна історична пам’ять, певний історичний код – навіть якщо це цікавить і не всіх мешканців того чи іншого населеного

пункту, навіть якщо хтось вважає цю назву невдалою.

Була б наша добра воля.