МАРКЕВИЧ Болеслав Михайлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач, журналіст. Псевдоніми – Хвиля, Заміський обиватель.

З шляхтянської родини.

Народився в 1822 р. в маєтку батька на теренах Волинської губернії Російської імперії (нині –

Волинська область України).

Помер 18 (30) листопада 1884 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург

РФ).

Закінчив юридичне відділення одеського Рішельєвського ліцею.

Працював чиновником міністерства державного майна (до 1848), чиновником з особливих

доручень при московському генерал-губернаторові (1848-1853), служив в Державній канцелярії і

міністерстві внутрішніх справ (1853-1866), міністерстві народної освіти (1866-1875).

Член Ради міністрів.

Досягши високих посад, був викритий у хабарництві й звільнений зі служби (1875).

Друкувався в газетах «Голос», «Московські відомості», журналах «Російський вісник», «Дитячому

журналі».

Як літератор дебютував перекладами з польської в кінці 40-х рр. XIX ст.

Потім настала черга серії нарисів «Типи минулого» (кінець 60-х рр.), романів «Марина з

Червоного Рога» (1878), «Чверть століття тому» (1878), «Перелом» (1880), «Безодня» (1883), збірника «Повісті та оповідання» (1883), 11-томного «Повного зібрання творів» (1885), «Листів до

графа О. К. Толстого і П. К. Щебальського» (1888).

Перу М. також належать публіцистичні цикли: «З Петербурга» (1863-1875), «З берегів Неви»

(1878-1883).

Серед друзів та близьких знайомих М. – А. Чехов, М. Катков, М. Кисельова, М. Чехов, Є.

Єфремова, В. Бегічев, М. Владіславлєв та ін.

***

НЕ ПОТУРАТИ ІНСТИНКТАМ

, з політичного кредо Б. Маркевича

Будь-яка національність , якщо потурати її інстинктам, неодмінно прагнутиме спочатку до

автономії, а потім і до повної незалежності.

ВЕСЬ В БІЛОМУ, зі спогадів А. Чехова

З білою чуприною, з білими бакенбардами, весь в білому і білих черевиках, Маркевич був схожий

на статую командора.

У Бабкині Маркевич нудьгував жахливо. Йому бракувало там столичного гамору, тим паче, що і

газети і журнали виходили там не щодня. Аби захопити їх раніше всіх, Маркевич виходив далеко

до лісу і там чекав Микешку, який повертався з пошти, брав у нього газети і, не віддаючи їх

нікому, усамітнювався десь в затишному куточку і прочитував від дошки до дошки.

ТРЕТИРУЄ ПЛІТКАМИ, з листа А. Чехова М. Лєйкіну від 30 січня 1884 р.

Сьогодні в театрі Лентовського йде горезвісний «Чад життя» Б. Маркевича. Якщо дістану квиток, то сьогодні буду в театрі.

«Чад життя» писаний в граді Воскресенську минулим літом, майже на моїх очах. Знаю я і автора, і

його друзів, яких він нещадно третирує своєю пліткою.

РОЗВІНЧУВАВ ДЕРЖАВНУ ЗРАДУ І КОРУПЦІЮ, з книги К. Арсенєва «Критичні етюди»

Цікавий оповідач, прекрасний декламатор, улаштовувач домашніх спектаклів і пікніків, типовий

«чиновник особливих доручень» на всі руки, був прийнятий в аристократичних сферах. В 1875 р.

цій кар’єрі настав несподіваний кінець; його в 24 години звільнили з служби. З’ясувалося, що він

одержав 5 тисяч рублів за те, що «посприяв» відібранню «Санкт-Петербурзьких відомостей» у В.

Ф. Корша й переданню їх в інші руки. Звільнення стало великою сенсацію, особливо з огляду на

те, що за кілька місяців до того, він розмірковував у своїх добутках про «втрату ідеалів», «чисте

мистецтво», «мерзотний матеріалізм» і т. д.

…Ті з його творів, де немає гострої приправи тенденційного висвітлення громадського життя 60-х

і 70-х років, зовсім загубилися в масі журнального баласту, а в тих добутках, які читалися в

чинність сторонніх мистецтву міркувань, художнє, за деякими виключеннями, досить ординарне.

…За визначенням К. К. Арсеньєва, автора, котрий написав про Маркевича найдокладнішу

розвідку, той перетворив роман у «знаряддя регресу». Все, що проповідувалося в передових

статтях «Московських відомостей», знаходило відбиття в добутках Маркевича, причому він

пускав в обіг методи, недозволені публіцистові – перекручене й часом пасквільне зображення

нелюб’язних власнику «Московських відомостей» осіб. Це надавало творам Маркевича

пікантності й знаходило своїх читачів.

Під прозорими псевдонімами він виводив великих державних людей, і середня публіка, яка завжди

цікавиться інтимним життям високопоставлених осіб, накидалася на сенсаційні викриття

Маркевича з тим же жаром, з яким публіка німецька читає Грегора Самарова й інших авторів, що

пишуть романи на сюжети з «сучасної історії».

Якщо вірити його трилогії, котра зовсім мало виправдує свій підзаголовок «Правдива історія», державна зрада охопила в 60-і й 70-і роки не тільки суспільство, але й вищі сфери урядової влади, не виключаючи міністрів і членів Державної ради. Прокурори й жандарми не переслідують, а

захищають крамолу, справники – друзі пропагандистів і т. п. Прогресивна молодь – збори

жалюгідних боягузів, невігласів і дурнів, для яких, за переконанням позитивної особи трилогії

проповідника «сильної влади» Троєкурова – є тільки один шлях напоумлення: батіг.

ХУДОЖНІЙ ВИКЛАД ПЕРЕДОВИЦЬ, з статті С. Лебедєва «Маркевич Болеслав Михайлович»

Маркевич був одним з провідних авторів видань Каткова, нерідко він писав передовиці або ударні

матеріали. Особливу славу принесли йому виступу проти нігілістів, а також співчуваючих ним

літераторів, таких як М. Є. Салтиков-Щедрін і І. С. Тургенєв.

Крім публіцистики, Маркевич займався і белетристикою, працюючи в жанрі антинігілістичного

роману.

Слід відзначити, що політичні пристрасті письменника позначилися і на його творчості. Навіть

доброзичливі до Маркевича критики відзначали, що романи його за суттю є художній виклад

передовиць «Московських відомостей».

КРИТИКУВАВ ТУРГЕНЄВА І САЛТИКОВА-ЩЕДРІНА, з інтернет-сайту rusfil.com Маркевич виражає «тильний бік»