МАЦКЕВИЧ Давид Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Критик, журналіст, цензор.

З дворянської родини.

Народився в 1816 р. у Волинській губернії Російської імперії (нині – Волинська область України).

Помер 25 листопада (7 грудня) 1859 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Похований на Смоленському цвинтарі.

Отримав домашню освіту.

Працював чиновником Волинського губернського правління, подільського і волинського

тимчасових військових губернаторств (1829-1832), київського військового, подільського і

волинського генерал-губернаторств (1832-1837), молодший помічник правителя канцелярії

волинського цивільного губернатора (1837-1838), Департаменту духовних справ іноземних

сповідань у Петербурзі (1838-1839), старшим помічником столоначальника Департаменту освіти

(1839-1850), цензором Київського (1851-1857) і Петербурзького (1857-1859) цензурних комітетів.

Друкувався в газетах «Київські губернські відомості», «Північна бджола», «Санкт-Петербурзькі

відомості», журналах «Сучасник», «Бібліотека для читання», «Додаток до «Журналу міністерства

народної освіти», «Ілюстрації».

Як літератор дебютував в журналі «Бібліотека для читання» нотатками «Прогулянка до Ревеля і

Гельсінгфорса» (1846).

Потім настала черга нарисів «Святогорський монастир і сільце Михайлівське» (1848), «Дорожні

нотатки. Грузино. Новгород. Боровичі. Устюжна» (1851), «Про життя і державні заслуги

Балашева», «Живописець де Лаберж» (обидва – 1847), «Ватто і Ланкре» (1849), «Про живопис у

Німеччині» (1848), «Про походження живопису олійними фарбами» (1849), «Нотатки про жінок»

(1850), «Київські аркуші» (1851), «Живописець Гольбейн» (1855).

Наш земляк – автор книги «Дорожні нотатки» (1856).

Посмертно вийшла ще одна його книга «Живопис Франції» (1860).

Серед друзів та близьких знайомих М. – І. Гончаров, В. Зотов, А. Краєвський, І. Панаєв, В.

Булгарін, В. Гаєвський, А. Норов, О. Вісковатов та ін.

***

САМОДЕРЖАВНІСТЬ ІМПЕРІЇ,

з політичного кредо Д. Мацкевича

Імперія Російська управляється на твердих підвалинах позитивних законів, установ і статутів,

започаткованих самодержавною владою.

ЗАСВІДЧУЮ МОЄ ШАНУВАННЯ, з листа І. Гончарова Д. Мацкевичу в січні 1858 р.

Петербург

Ось і візит до Вас, поважний Давиде Івановичу, проте особою своєю турбувати Вас не стану, а

тільки залишу мою статтю для дитячого журналу «Пролісок», з покірним проханням переглянути,

підписати і вручити тому, кого пошлють з друкарні Куліша: він прийде годині о 6.

Вибачте, що турбую Вас, і засвідчую Вам моє шанування і відданість.

І. Гончаров.

ВИПРАВЛЕНЬ НЕ ВНІС, до історії виходу статті М. Добролюбова «Що таке обломовщина?»

Стаття «Що таке обломовщина?», будучи одним з найблискучіших зразків літературно-критичної

майстерності Добролюбова, широти й оригінальності його естетичної думки, мала в той же час

величезне значення як програмний суспільно-політичний документ. У ній всесторонньо

аргументувалася необхідність швидкого розриву всіх контактів, котрі історично склалися,

російською… демократією з ліберально-дворянською інтелігенцією, опортуністична і об’єктивно-

реакційна суть якої розглядалася Добролюбовим як ідейна обломовщина, як показник і

безпосередній наслідок розкладання правлячого класу, як головна небезпека на даному етапі

визвольної боротьби.

Вперше вона біла опубліковане в «Сучаснику» за підписом Н-бов (1859).

Рукопис не зберігся, але про найважливіші її варіанти… можна судити з п’яти друкарських гранок

тексту, що знаходяться нині в Пушкінському будинку. Саме ці гранки, послані з друкарні

«Сучасника» цензорові Д. І. Мацкевичу 3 і 5 травня 1859 р., дозволені були ним до друку без

всяких змін.

…Цензорська коректура статті з дозвільними підписами цензора Д. І. Мацкевича зберігається в

ІРЛІ. Судячи з поміток, два перших аркуші були послані цензорові 3 травня, а три останніх – 5

травня. Розбіжності між текстом коректури, залишеному цензором без змін, і текстом

«Сучасника» мають стилістичний характер і, очевидно, витікають з авторської правки, здійсненої

за іншим екземпляром коректури, який до нас не дійшов.

ОТРИМАВ СТРОГЕ ЗАУВАЖЕННЯ ВІД УРЯДУ, з рецензії О. Балакіна на книгу Н. Хохлової

«Андрій Миколайович Муравйов – літератор»

Іноді помітно, що Хохлова ставиться до героя своєї книги неупереджено. Так, вона лише побіжно,

у виносці, згадує про донос Муравйова на вірш В. Гюго «Красуні» у перекладі М. Д. Деларю,

завдяки якому вибухнув скандал, а цензора О. В. Микитенко на вісім днів посадили на гауптвахту.

Говорячи ж про дотепну і єхидну рецензію Добролюбова в «Сучаснику» на одну з пізніх книг

Муравйова, в якій містився прозорий натяк на гомосексуальні пристрасті її автора, дослідниця

цитує його лист, де він «з гіркотою та обуренням» пише, що за нього «ніхто не заступився». Тут

би слід було сказати, що Муравйов заступився за себе сам, направивши в урядові сфери скаргу,

наслідком якої стало оголошення цензорові «Сучасника» Д. І. Мацкевичу «строгого зауваження».

ВІРШІ МАЮТЬ ПОДВІЙНИЙ СЕНС, з коментарів до другого тому «Повного зібрання творів»

М. Некрасова

У пору, коли в обох столицях гучно віталися й обговорювалися майбутні «великі» реформи, поет

звертається до Росії з болісним запитанням, намагаючись зрозуміти глибинні процеси життя

країни.

…Некрасов намагався опублікувати вірші в жовтневому номері «Сучасника» за 1858 р., проте

цензура не пропустила їх. Цензор Д. І. Мацкевич доповідав: «Вірші ці містять в собі подвійний

сенс, котрий цензурний комітет не може собі цілком пояснити. Тому й потрібно передати …на

розгляд Головного управління цензури».

На підставі рапорту цензора голова Цензурного комітету І. Д. Делянов 14 жовтня 1858 р. писав в

Головне