БАЙКОВ Матвій Андрійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Математик. Фундатор Петербурзького землеробного училища.

З дворянської сім’ї.

Народився 7 серпня 1800 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ,

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 20 січня 1849 р. в м. Санкт-Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Харківський університет (1816-1819).

Працював викладачем Харківського університету (1819-1832), директором Санкт-Петербурзького

землеробного училища (1832-1849).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Павловський, І. Осиповський, В. Комлишинський, М.

Архангельський та ін.

***

НАУКА НАУК

, з професійного кредо М. Байкова

Математика не лише одна з найцікавіших наук, а й сама вірою та правдою служить іншим наукам.

ЗАМІНИТИ БУЛО НІКИМ, зі спогадів Я. Бланка

В 1822 р. він отримав ступінь магістра чистої й прикладної математики, в 1826 р. –

екстраординарного професора, а в 1828 р. затверджений ординарним професором сільського

господарства по кафедрі сільського господарювання. А оскільки замінити його з математичних

предметів було ніким, то він продовжував читання математичних лекцій безоплатно. В 1829 р.

його викликали до Санкт-Петербурга для вивчення обчислень з допомогою кісточок за способом

генерал-майора Свободського, а по поверненню до Харкова він став викладати безоплатно цей

спосіб студентам, котрі готуються до викладацької діяльності. (Навчання цьому способу було

запроваджено у всіх навчальних закладах Росії за Найвищим велінням).

В 1832 р. Байкова звільнили з служби в університеті за власним бажанням, і він став директором

щойно відкритого в Санкт-Петербурзі Землеробського училища.

…Показником вимог теоретичної підготовки молодих викладачів можуть служити вимоги

магістерських іспитів.

… Відповіді виконувалися за спостереженнями професора й зачитувалися членами факультету,

після чого були схвалені на засіданні 2 вересня, при цьому Байкова визначили для підготовки

дисертації й захисту теми «Про різні способи викладання диференціального вирахування й про

достоїнства кожного з них».

28 жовтня того ж року факультет, заслухавши підготовлену Байковим дисертацію й письмовий

схвальний про неї відгук професора Павловського, схвалив її й ухвалив представити в Раду для

призначення часу й опонентів для публічного захисту.

…У ступені магістра чистої й прикладної математики Байкова затвердили 17 червня 1822 року,

тобто вже після того, як Осиповський покинув Харківський університет.

З «Огляду викладання» довідуємося, що до 1832 р. Байков і Павловський викладали математику

спільно.

ДБАВ ПРО СТУДЕНТІВ, зі спогадів казеннокоштного випускника Б.

Інспектором студентів обрали молодого, діяльного професора математики Матвія Андрійовича

Байкова...

Він взявся за справу... з усією енергією, відвідуючи нас не щомісяця, а кілька разів на день,

причому і вдень і вночі. Був присутнім на молитвах й за столом; помалу в нас установилася

зразкова чистота, люльки зникли назавжди, придбані залізні ліжка, нові матраци, прекрасні

навчальні меблі, звернено увагу на достатнє екіпірування білизною й одягом, на навчальні

посібники й на відвідування лекцій, поліпшено харчування. Відняли у нас самоврядування, яким

ми не вміли користуватися, й обмежили свободу – без квитка не можна було відлучитися з

корпуса.

Така різка реформа не обійшлася без деяких жертв: деякі з обдарованих моїх товаришів

поплатилися дорого й відправилися, на казенні прогони, – хто в Олешки, хто в Тирасполь,

користуватися свободою на просторі, на обмеженому окладі повітового вчителя.

ЙОГО БОЯЛИСЯ, зі спогадів випускника Н.

Інспектором студентів був у мій час ординарний професор Байков. Він запровадив найстрогішу,

ледь не солдатську дисципліну серед студентів...

Строгість нагляду доходила до крайніх і деколи смішних витівок...

Студенти боялися, але не любили Байкова.

...Слова «Ти, хлопчисько, негідник, дурень» і т.п. не сприсали з його язика.

ЗАХОПЛЮВАВСЯ КОЗАЦЬКИМИ СТРАВАМИ, з статті А. Макарова «Український

святковий стіл вражав навіть спокушених гурманів москвичів і петербуржців»

Слава нової української кухні рознеслася всією імперією. В 1830-1840 роках українські рецепти

з’являються в записниках домогосподарок з Москви й Петербурга, «малоросійські страви»

готуються для палацових столів і в будинках вельмож.

Докладні описи українського стола ХIХ століття збереглися в багатьох російських мемуарах – їхні

автори з задоволенням ходили до знайомих, одружених на «хохлушках». Найвиразніший належить

перу якогось «Петербурзького старожила». Він служив під керівництвом видатного тваринника,

професора сільського господарства Матвія Андрійовича Байкова, який був переведений з

Харківського університету до Петербурга і заснував там землеробське училище. Цей

добродушний хлібосол привіз із собою з України захоплення козацькою кухнею й любив

здивувати своїх товаришів по службі дійсним українським помісним обідом.

Одного чудового дня він запросив до себе молодого товариша по службі й почастував його за

всіма правилами «малоросійської гостинності». Бенкет у будинку директора настільки вразив уяву

«старожила», що він записав його на папері в найдрібніших подробицях.

Насамперед гостеві, як петербуржцеві, впала в око якась дивна й навіть зухвала недбалість в

оздобленні стола. Він був сервірований «досить охайно, але просто до краю». Господарів зовсім не

хвилювало, що їхні ножі й виделки були «з якимись допотопними кістяними ручками», склянки,

чарки й графини не кришталеві, а «звичайного скла», серветки якісь «дуже маленькі дуже товсті»,

сільнички взагалі бляшані, а посеред стола