class="book">Перша дружина Волкова, Олена Петрівна Вітте, була донькою колишнього радника Росії при

монгольському уряді, і роман частково базується на її щоденниках.

ЗЛОДІЙ У ВЛАСНОМУ БУДИНКУ, з передачі російського радіо «Маяк» «Генерал Слащев-

Кримський»

Генерала Слащева, багато в чому завдяки роману Михайла Булгакова «Біг», можна назвати одним

з найвідоміших лідерів білих армій. Адже саме Яків Олександрович послужив прообразом

Хлудова.

У Білому русі він удостоївся відразу декількох титулів: «Слащев-Кримський», «Слащев-Вішатель»

і навіть «Генерал-зрадник Кримський». Проте чини Добровольчої армії називали його просто, можна навіть сказати фамільярно: «Генерал Яша».

Прізвиськом цим він надзвичайно гордився і навіть іноді сам себе так і представляв в доповідях

головнокомандуючому російською армією баронові Врангелю. Треба сказати, що Петро

Миколайович не забув цього і вже в еміграції в своїх спогадах так відгукнувся про Слащева:

«Неврівноважений від природи, слабохарактерний, такий, що легко піддається

найнизькопробнішим лестощам, погано розбирається в людях, до того ж хворобливо схильний до

вина, він в атмосфері загального розвалу остаточно заплутався».

Під обтічним врангелівський формулюванням «заплутався» ховаються сотні смертних вироків, підписаних особисто генералом. І хтозна, може бути саме принциповість Слащева відобразив в

своїх віршах Борис Волков:

Ты живешь и кажешься даже сытым,

У тебя такие же, как у нас были, винтовка и штык,

И не словам, от употребления избитым,

Прервать твой звериный зык.

Но можешь ли ты есть, когда голодают дети?

Когда у них нет ничего, кроме нор?

Ты, – обшаривающий клети

В доме собственном – вор.

СЕРЕД ПИЛУ ЧУЖИХ ДОРІГ, з розвідки В. Крейда «Літературно-художній гурток в Сан-

Франциско (1921-1957 рр.)»

Літературно-художній гурток у Сан-Франциско почав збиратися в 1921 р. на квартирі в поетеси

Олени Петрівни Грот. Нею ж був заснований (разом з Ф. Постниковим, видавцем щотижневої

«Російської газети») журнал «Рідні мотиви», у якому друкувалися емігранти-каліфорнійці.

Іншим результатом зборів у Грот виявився Драматичний гурток, у якому брало участь кілька

професійних акторів, котрі емігрували на початку 20-х рр.

Із приїздом в 1923 р. у Сан-Франциско А. П. Ющенка Літературно-художній гурток оформився

остаточно.

Восени 1924 р. він прийняв свій статут. Число учасників досягло 80-ти. Для своїх зустрічей

гуртківці знімали за 5 дол. на місяць підвал на віддаленій від центра Черрі Стріт. Для більш

вузького кола проводилися домашні «п’ятниці».

Серед основних учасників – поетеса Ольга Олександрівна Ільїна, донька члена Державної думи й

правнучка Є. Баратинського.

Найбільш обдарованим поетом із гуртківців був Борис Миколайович Волков. Він учився в

Московському університеті, з початком Першої світової війни пішов на фронт, у Громадянську

війну боровся в рядах військ адмірала А. В. Колчака.

Сновигався країнами Сходу, жив у Японії й Китаї. На початку 20-х рр. переїхав до Каліфорнії.

Його перша емігрантська публікація датована 1921 р. Вірші читав на гурткових зустрічах, а в 1934

р. випустив свою єдину книгу віршів – «Серед пилу чужих доріг». Працював він і над книгою про

Монголію «У країні золотих Будд».

Стикнулися з життям гуртка Ольга Скопиченко, автор семи поетичних книг, яка приїхала в Сан-

Франциско 1950 року, а також поет і прозаїк «другої хвилі» плідний Родіон Березов (Акульшин), який видрукував в еміграції не менш 15-ти поетичних книг.

Почесним членом гуртка була письменниця Олександра Мазурова, яка жила в США з 1919 р. Вона

писала російською й англійською. Нашу ціль вона бачила в тому, аби «у фатальних умовах»

емігрантської долі зберегти жвавий інтерес до творчості, зберегти культурні цінності.

Перетворення гуртка в стійку організацію відбулося завдяки ініціативі А. П. Ющенка, у минулому

морського офіцера, у майбутньому – професора філософії, а тоді, в 20-і рр., – ліфтера в готелі

«Сан-Франциско». Ющенка обрали головою гуртка. Він же редагував «Димний слід» – перший

колективний збірник гуртківців.

Творчий, просвітительський, історико-літературний і суспільний аспекти діяльності витікали з

принципу, відзначеного в статуті: повага до творчої волі й терпимість до інакомислення.

Цей принцип проглядається й у виборі авторів, і в підборі добутків, котрі склали три колективних

збірники.

У першому – «Димний слід» (1925) – надруковані вірші Б. Волкова, О. Грот, Н. Дудорової, О.

Ільїної і О. Масаїнова, розповідь М. Щербакова «Корінь життя», есе Ющенка про Пушкіна, стаття

професора Каліфорнійського університету А. Кауна про Леоніда Андрєєва, а також добутки менш

відомих авторів.

Другим колективним виданням став «Каліфорнійський альманах» (1934). Склад його авторів

почасти повторював «Димний слід».

Збірник «Біля Золотих Воріт» (1957) відразу замислили як підсумковий. Авторський склад був

ширший, ніж у попередніх, завдяки участі тих літераторів, які приїхали до Каліфорнії після Другої

світової війни – одні з Європи, інші – з Далекого Сходу.

У розділі поезії представлені дванадцять поетів першої й другої «хвиль» еміграції, чиї імена

ввійшли в історію літературного зарубіжжя: Е. Антонов, Р. Березов, А. Васильківська, Б. Волков, О. Грот, Н. Дудорова, О. Ільїна, єпископ Іоанн Сан-Франциський, В. Марков, Г. Струве, О.

Скопиченко й М. Моршен.