Мріють про так звані фотонні ракети, які літали б з швидкостями, близькими до швидкості світла.
Але й їм на подорож туди і назад знадобляться сотні років. Щоправда, за теорією відносності
Ейнштейна час (у розумінні механіки!) може текти повільніше при прискореному русі. Так, за
розрахунками, якщо корабель летить рівномірно-прискорено, з прискоренням 10 м/с до половини
шляху, а потім гальмується за тим ж законом, то час ...на кораблі йде так поволі, що за політ до
дуже далеких зірок він становитиме лише декілька років.
Можливість створення таких кораблів вельми сумнівна. Крім того, зіткнення корабля на такій
швидкості з міжзоряним середовищем приведе до його знищення. Нам здається, що ці розрахунки,
можливо, й справедливі в рамках механіки, непридатні для живих і мислячих істот.
Нехай навіть можна було б створити такі кораблі, подолати всі труднощі і небезпеку польоту і
вижити при цьому. Однак за час подорожі на Землі-то пройдуть сотні чи й тисячі років. Земне
суспільство за цей час так розвинеться, що інформація, доставлена космонавтом, буде такою ж
малоцінною, яким для нас був би опис ханом Батиєм того, що він побачив би, пролітаючи повз
інші зірки.
НЕ ОДНА, А ДВІ ГАЛАКТИКИ, з статті «Сузір’я Гончих Псів» на інтернет-сайті «Галактика»
У популярних книгах з астрономії, там, де розповідається про галактики, зазвичай разом з
туманністю Андромеди наводять фотографію й іншої галактики – туманності з сузір’я Гончих
Псів. Справді вона дуже ефектна. Цю велетенську спіраль ми бачимо «навзнак», і, не зважаючи на
статичність фотографії, сама структура галактики створює враження чогось динамічного. Однак
дивна справа: на кінці галактичної галузки, направленої на фотографії донизу, видно якийсь
незрозумілий згусток, якийсь придаток, що явно псує стрункість загальної картини. Відомому
астрономові Б. О. Воронцову-Вельямінову вдалося довести, що тут фотопластина зафіксувала не
одну, а дві галактики, сполучені загальною гілкою.
У глибинах Метагалактики Б. О. Воронцов-Вельямінов відкрив ще немало подвійних і зв’язаних
між собою галактик, котрі вражаюче нагадують М51. Значить, те, що ми бачимо в М51 не гра
випадку, а певна закономірність – певний етап в еволюції (хай не всіх) галактик.
ТАЄМНИЧЕ ЗНИКНЕННЯ АТЛАНТИДИ, з статті Л. Зайдлер «А, можливо, комета?»
Скрупульозне уточнення дати можливого зіткнення комети Галлея із Землею не має істотного
значення для проблеми Атлантиди. Така гіпотеза достатньо правдоподібна і підтверджується
розрахунками. Так, на думку астронома Воронцова-Вельямінова, ядро комети Галлея має діаметр
понад 30 км (ядро Тунгуського метеорита оцінювалося в 150 м) і складається з численних глиб,
причому діаметр деяких з них сягає кілометра.
Загальна маса комети складає 30000000000000 тонн. Якби один з «шматочків» ядра комети впав
на Землю в районі Атлантичного океану, він міг би викликати руйнування на площі в декілька
десятків тисяч квадратних кілометрів!
ЗВІДКИ ВЗЯЛИСЯ МАЛІ ПЛАНЕТИ, з розвідки Д. Шестопалова «Фаетон, Астерон чи Міфон»
Повернемося, проте, до гіпотез про походження малих планет. В принципі їх усі можна
розподілити на дві великі групи.
Першу групу утворює гіпотеза Ольберса та її різні модифікації, які припускають походження
астероїдів (і комет) як результат вибуху гіпотетичної планети. Наприклад, російський астроном Б.
О. Воронцов-Вельямінов вважав, що планету-прародительку астероїдів і комет було б
правильніше називати не Фаетон, а Астерон.
Інша група гіпотез розглядає походження астероїдів (і комет) в єдиній еволюційній схемі
утворення Сонячної системи.
ПРИРОДА НЕ ПОВТОРЮЄ І НЕ КОПІЮЄ, з дослідження В. Малініна «Розвиток Сонця, зірок
і газово-пилових хмар»
Деякі ідеалістично налаштовані вчені намагалися стверджувати, що всі хмари пилу, газу
(туманності) і всі зірки виникли одночасно. Спостережувані ж зараз в просторі хмари пилу і газу є
залишками речовини, з якої виникли небесні тіла. А із залишків, на думку цих учених, нічого
нового виникнути не може.
Такі твердження підкріплюють релігійні уявлення про створення світу «в один день» – відразу з
нічого.
Астроном Б. О. Воронцов-Вельямінов ще 1931 року вказав, що й в наш час постійно відбувається
викидання газу в простір з поверхні зірок. Його підрахунки показали, що, можливо, навіть весь
газ, який ми спостерігаємо між зірками, ними ж і породжений. В усякому разі, хмари газу
утворюються і у наш час. Зоряний світ – не бездіяльне скопище, приречене на охолоджування і
вмирання. Це «фабрика», що викидає невпинно «продукцію» у вигляді газу, який за сприятливих
умов може згущуватися в порошинки чи безпосередньо піддаватися подальшим перетворенням.
Є хмари пилу і газу, що виникли давним-давно, і є що лише виникають.
В світові відбувається вічний рух і зміна речовини. З газово-пилового середовища виникають
зірки і навколо них планетні системи. Розвиток зірок приводить до виверження з них газів. Так
знову речовина набирає форми, з якої знову можуть виникнути ущільнені тіла. Але в цих
нескінченних перетвореннях міняються умови народження небесних тіл, міняється їх склад.
Природа не повторює і не копіює: різноманітність виникаючих небесних тіл нескінченно велика.
УЯВІТЬ ЗЕМЛЮ ДІАМЕТРОМ 90 СМ, з статті О. Сидорова «Чорні діри – джерела життя»
Ще в 60-х роках астроном Воронцов-Вельямінов висунув гіпотезу, що активність ядер спіральних
галактик породжують надмасивні чорні дірки, які знаходяться в їх центрах.
...Космічній рентгенівській обсерваторії «Chandra» вдалося спостерігати затьмарення цього
джерела хмарою газу. Оцінка часу входу і виходу джерела із затьмарення дозволила встановити:
розмір акреаційного диску, рівного 7 астрономічним одиницям. Це в 2 млрд. разів менше діаметру
галактики і в 10 разів більше теоретично