річку на польському кордоні, репортер хоробро описав

заплив Григорія на віолончелі ...через Дніпро. Назву його статті я й зробив заголовком своєї

публікації.

ЯВИЩЕ НА ВІОЛОНЧЕЛЬНОМУ НЕБОКРАЇ, з «Енциклопедії російської еміграції» В.

Шелохаєва

Сенсацією став його виступ з сольною партією з «Донкіхота» Р. Штрауса – він викликав загальне

замилування слухачів, оркестрантів, диригента...

У дуеті з піаністкою О. Бекман-Щербиною уперше в Росії виконав сонату К. Дебюссі, «Баладу» С.

Прокоф’єва, «Імпровізації» А. Гедике.

Ф. Шаляпін, Л. Собінов запрошували його брати участь у своїх концертах.

Американський період творчої біографії відзначений художньою зрілістю, високою виконавською

майстерністю. Воістину величезний його репертуар. Крім творів, що становлять «золотий фонд»

віолончельної літератури XX ст., артист виконував безліч творів, або йому присвячених (бл. 25),

або тих, що отримували з його рук успішну «путівку в життя». Назвемо бодай концерти

Кастельнуово-Тедеско (1935), Голестана, Хіндеміта (1941), Уолтона (1957), Мійо.

Багато п’єс П. виконував у власному перекладанні: Дивертисмент і сонату В. А. Моцарта, Adagio і

Rondo К. М. Ве6ера, Ноктюрни (cis-mo) Ф. Шопена, «Російський танець» А. Лядова тощо.

Із середини 30-х і до останнього року життя П. концертував чи не усіма країнами світу. Він

виступав зі знаменитими оркестрами під керуванням Тосканіні, Стоковського, Кусевицького,

Вейнгартнера, Казальса, Бічема, Барбіроллі, грав у сонатних ансамблях із С. Рахманіновим.

Подвигом можна назвати останні три місяці життя, коли він, уже тяжко хворий, після складної

операції, зміг дати у Філадельфії два концерти, на яких були присутні 60 тисяч слухачів, а також

провести двотижневий майстер-клас у Швейцарії.

П. – одне з найяскравіших явищ на віолончельному небокраї XX ст.

НЕ ЗОВСІМ ІНСТРУМЕНТ, з інтерв’ю В. Співакова М. Розановій

– У житті часто можна спостерігати, що не людина керує предметом, а предмет людиною.

Трапляється, що не музикант, а музичний інструмент грає людиною?

– Музичний інструмент – це не зовсім предмет. У поєднанні людини й музичного інструмента

є якась рівноправність. Розповім таку історію.

Великий віолончеліст П’ятигорський розповідав, що йому якось на час дали віолончель

Страдиварі. Музиканту дуже сподобалося на ній грати, і він вирішив зіграти на ній свій

сольний концерт. І раптом перед виходом на сцену він чітко почув, як вона йому сказала:

«Хто ти такий, щоб грати на мені?» І він так занервував, що ледве дограв концерт до кінця,

після чого вже до неї навіть не наближався.

І ПРОЗВУЧАВ ТУШ, бувальщина

Коли диригент Грегор Фітельберг прибув для першого в Росії виконання «Дон Кіхота» Ріхарда

Штрауса, він заявив, що сольна партія віолончелі в цьому добутку занадто складна, тому він

спеціально запросив пана Гіскіна. Григорій скромно поступився місцем запрошеному солістові й

сіл за пульт другої віолончелі. Але тут зненацька запротестували оркестранти.

– Наш віолончеліст може зіграти цю партію так само добре, як і будь-хто інший! – заявили вони.

Григорія посадили на колишнє місце й він виконав соло так, що Фітельберг обійняв його, а

оркестр зіграв туш!

ПЕРЕГОРТАВ СТОРІНКИ, бувальщина

Певний час Г. П’ятигорський багато грав у тріо з Артуром Шнабелем і Карлом Флешем. Знаючи

про прекрасну пам’ять П’ятигорського, ці хлопці якось вирішили пожартувати й перед концертом

замість нот Тріо Шуберта (дуже складний і довгий добуток, триває добрих 45 хвилин) підклали

йому на пюпітр щось зовсім інше.

П’ятигорський вийшов на естраду й без проблем зіграв Шуберта, при цьому – до повного захвату

своїх колег – час від часу перегортав сторінки.

ТЕОРІЯ ВІДНОСНОСТІ ...П’ЯТИГОРСЬКОГО, майже анекдот

Одного разу Альберт Ейнштейн і знаменитий віолончеліст Григорій П’ятигорський разом

виступали на благодійному концерті. Серед публіки сидів один молодий журналіст, який мав

написати звіт про концерт. Він звернувся з питанням до однієї з слухачок:

– Пробачте, П’ятигорського ми всі знаємо, ну, а цей Ейнштейн, який виступає сьогодні …

– Боже мій, та невже ви не знаєте, це ж великий Ейнштейн!

– Так, звичайно, дякую, – зніяковів журналіст і почав щось строчити в блокноті.

Наступного дня в газеті з’явився звіт про виступ П’ятигорського разом з Ейнштейном – великим

музикантом, незрівнянним скрипалем-віртуозом, який своєю блискучою грою затьмарив самого

П’ятигорського. Рецензія всіх дуже розсмішила, а особливо Ейнштейна. Він вирізав замітку і

постійно носив її із собою, показував знайомим і говорив:

– Ви думаєте, що я вчений? Ні, я знаменитий скрипаль, ось хто я насправді!