ПІСІТЬКО Давид Христофорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Оперний співак (ліричний тенор), антрепренер, мемуарист. Псевдонім – Южин Д.

З селянської родини. Дружина, Єрмоленко Н., – оперна співачка.

Народився в 1864 р. (1968?) в с. Великій Каракубі Маріупольського повіту Катеринославської

губернії Російської імперії (нині – с. Роздольне Старобешівського району Донецької області

України).

Помер 28 грудня 1923 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Навчався в Петербурзі у Д. Леонової, стажувався на сценах Італії й Парижа під керівництвом

професорів П. Відаля, С. Капеллі.

Ще юнаком гастролював з капелою Д. Слов’янського (з 1883), виступав на оперних сценах Казані,

Пермі, Саратова (1896-1901), був артистом московських Великого театру (1901-1908), оперного

театру С. Зіміна (1908-1910), керівником «Художньої опери Д. Х. Южина» (1913-1923).

Як співак дебютував на сцені Великого театру в Москві в опері Дж. Верді «Трубадур» (1901).

Виконував ведучі партії операх «Життя за царя» («Іван Сусанін»), «Руслан і Людмила», «Князь

Ігор», «Євгеній Онєгін», «Мазепа», «Пікова дама», «Борис Годунов», «Снігурка», «Туга».

Гастролював також у Флоренції, Туріні (прем’єра опери «Консуело» А. Рендано), в Південній

Америці (1907), Брюсселі (1909), Петербурзі, Одесі, Саратові, Ялті, Катеринославі, Тифлісі, Баку,

Ростові-на-Дону, Нижньому Новгороді.

Перший виконавець партій Вілема («Лісовий цар»), Наля («Наль і Дамаянті»), в Харкові – Герцога

(«Ріголетто»), Альфреда («Травіата»), Ромео («Ромео і Джульєтта»), Фауста («Фауст»), Ликова

(«Царська наречена»); у Москві – кавалера де Гріє («Манон»); у Великому театрі – Фауста

(«Загибель Фауста»), Енцо («Джоконда»), Турріду («Сільська честь»); на російській сцені – Еріка

(«Летючий голландець»).

Серед кращих партій: Герман («Пікова пані»), Молодий циган («Алеко» С. Рахманінова), Фабій

(«Пісня торжествуючого кохання» В. Гартевельда), Хозе («Кармен»), Фауст («Мефістофель»).

У активі П. – 86 записів на грамплатівках.

Організатор власної антрепризи «Художня опера» (1908-1917).

Перу нашого земляка належить книга «З щоденника артиста російської опери: розповіді, сцени з

театрального життя» (1910).

Серед друзів та близьких знайомих П. – Ф. Шаляпін, В. Сафонов, Г. Жуковська, О. Сеффері, С.

Рахманінов, К. Брун, Н. Саліна, У. Авранека, І. Альтані, В. Всеволозький, Е. Купер, І. Палиця, В.

Сук, С. Трезвінський, М. Бочаров, А. Мокріді, О. Каміонський, В. Петрова-Званцева, І. Гризунов,

В. Куза та ін.

***

КРАЩЕ СПІВАТИ, НІЖ СЛУХАТИ

, з творчого кредо Д. Пісітька

Краще в опері співати, ніж це слухати.

ЖИТИ БУДЕТЕ, з оцінки вокальних даних Д. Пісітька С. Смоленським

Жити, звичайно, ви будете, але співати ніколи! У вас відсутній голос.

НЕ СПОКУШАЙ, з статті Н. Соловйової «Звукозаписи музики М. І. Глинки кінця XIX – початку

XX століття з фондів ДЦМК М. І. Глинки»

З вокальних творів Глинки в музейних грамзаписах 1899-1917 років представлені: фантазія

«Нічний огляд» (з басом В. Касторським), «Єврейська пісня» (з тенором В. Розінгом), романси

«Як солодко з тобою мені бути» (у виконанні О. Олександровича), «Північна зірка» (у

інтерпретаціях О. Карензіна, А. Лабінського і М. Шевельова), «Я пам’ятаю дивну мить» (з

баритоном О. Каміонським).

Особливе місце тут займає дует «Не спокушай» у виконанні двох чудових сімейних пар – Медеї і

Миколи Фігнерів та Наталії і Давида Южиних.

ДИВОВИЖНИЙ ЛІРИЧНИЙ ТЕНОР, з кореспонденції Н. Артемової «Билини Старої

Каракуби»

Окремі стенди (місцевого музею – авт.) розповідають про земляків, якими гордиться село.

Наприклад, Давид Пісітько мав дивовижний ліричний тенор, проте йшов до свого визнання

співака довгим і тернистим шляхом.

У дитинстві він залишився сиротою і заробляв на шматок хліба закликальником в лавці, співав в

церковному хорі. Потім навчався співу у таганрозького регента Анастасьєва.

Далі доля піднесла йому щедрий подарунок – він потрапив до капели Дмитра Олександровича

Агренєва-Слов’янського, який популяризував народні пісні не лише в Росії, але й за кордоном. За

його порадою Давид відправився до Петербургу вступати до консерваторії. На жаль, тамтешні

професори заявили, що він не створений для великої сцени.

Давид, не знаючи куди подітися, пішов на берег Неви і став співати народні пісні. Незабаром

навколо зібрався натовп. Сотні слухачів, зачаровані співом, не хотіли відпускати молодого

чоловіка. Тоді ж його почув діяч мистецтв Гончаров і влаштував на курси оперного співу.

КОЗЕЛ ЗАДУШЕНИЙ, з статті О. Москальця «Тріумф і мовчання»

Виконуючи на сценах Імператорських театрів той же репертуар, що й Собінов, Южин прославився

як його постійний нещасливий і заздрісний суперник. І це стало головною колізією, привнесеною

в біографію Єрмоленко-Южиної (дружини Пісітько-Южина – авт.).

Наталія Степанівна була справжньою зіркою, її ім’я в рейтингу оперних співаків стояло невимірно

вище, ніж ім’я чоловіка. Проте, як не дивно, в її житті бували епізоди, коли вплив Южина шкодив

кар’єрі артистки.

Так сталося 1904 року, коли вона вперше взяла участь в пробному прослуховуванні в театрі Ла

Скала. У пробі брав участь і її чоловік. Собінов, котрий перебував тоді в Мілані, писав до Росії:

«Вона дуже сподобалася голосом, він – навпаки, зовсім навіть навпаки».

І ось, почувши на свою адресу щирі захоплення італійців, Єрмоленко-Южина несподівано ставить

їм умову: «Або ми з чоловіком поступаємо до театру удвох, або я відмовляюся від дебюту в Ла

Скала». Подумавши, керівництво останнього винесло письмову резолюцію: «Не варто витрат».

Мабуть, перспектива присутності Южина на освяченій великими традиціями міланській сцені так

мало надихала італійців, що вони змушені були навіть відмовитися