багато в чому справедливо

розкритикувала план експедиції. До 1912 року Сєдов багато й успішно працював на Півночі, але

він не знав зимової Арктики, не мав досвіду пересування дрейфуючими льодами. Звідси і всі

промахи розробленого ним плану. До того ж, прагнучи «випередити» Амундсена, Георгій Якович

назначив строк виходу експедиції на 1 липня. Часу на підготовку було явно недостатньо.

Наприкінці травня Сєдов підготував новий, уточнений, план експедиції. Але і він викликав багато

запитань. Комісія його відкинула. Імператор подарував 10 тисяч рублів, проте уряд відмовився

виділити гроші.

Створили комітет зі збору засобів для експедиції, на чолі якого стали видавці газет. 10 липня

вдалося зафрахтувати судно «Святий мученик Фока».

27 серпня на Соборній пристані Архангельська – урочисті проводи, молебень, ллється

шампанське...

За планом «Фока» повинен доставити загін Сєдова на Землю Франца-Йосипа і повернутися в

Архангельськ. Проте через пізній вихід виконати план не вдалося. Судно затерли льоди біля

північно-західного узбережжя Нової Землі.

Нелегкою видалася ця зимівля: теплим одягом був забезпечений тільки полюсний загін, не

вистачало багатьох «дріб’язків». Через поспіх при зборах ніхто не знав навіть що взято.

Постачальники обдурили Сєдова – солонина виявилася гнилою, як і тріска.

Однак Сєдов не втрачав бадьорості духу і навіть подумував йти до полюса з Нової Землі.

Учасники експедиції проводили різноманітні спостереження і зробили кілька санних походів,

істотно уточнивши карту острова. Сєдов пройшов біля семисот кілометрів і вперше наніс на карту

північне узбережжя архіпелагу.

На початку літа п’ять чоловік на чолі з капітаном М. П. Захаровим вирушили на південь, аби

дістатися найближчого селища, а відтіля – Архангельська.

На самому судні закінчувалося вугілля. Сєдов сподівався, що ще влітку 1913 року комітет зуміє

забезпечити доставку палива й інших припасів на Землю Франца-Йосипа.

Коли «Фока» у 1912 році не повернувся, в Росії пролунали голоси, які закликали до організації

рятувальної експедиції. Адже на «Фоці» не було радіостанції, і доля його залишалася невідомою.

Припускали гірше.

Сєдов був сповнений рішучості будь-що продовжити плавання до берегів Землі Франца-Йосипа і

відтіля йти до полюса. Але пройшло літо, а льоди все ще тримали корабель у полоні. (Ще під час

зимівлі Сєдов перейменував на честь редактора газети «Новий час». Тепер корабель називався

«Михайло Суворін»).

Тільки 6 вересня подув східний вітер, і судно разом з льодами віднесло від берега...

Офіцери експедиції вважали можливість досягнення Землі Франца-Йосипа малоймовірною і

закликали командира повернути назад. Проте Сєдов повів судно вперед!

Лавірували у важких льодах, палили в топці колоди, дошки, старі шухляди. І все-таки пробилися!

На другу зимівлю судно стало в бухті Тихій на острові Гукера. Насувалася полярна ніч. Умови

життя були вкрай тяжкими. Приміщення ледь опалювалися, у каютах лежав лід, а ковдри щоранку

примерзали до стінок. Запаси продуктів скінчувалися. На підборі харчових раціонів теж

позначилися і поспіх при підготовці, і відсутність досвіду в Сєдова.

Хворіли майже всі: кровоточили ясна, багато хто скаржився на задуху, на дивні «ревматичні» болі, дехто ледь пересувалися на геть опухлих ногах.

Незважаючи ні на що, Сєдов продовжував підготовку до полюсного походу. Вихід призначили на

15 лютого 1914 року. Разом з Сєдовим йшли два матроси – Г. Линник і А. Пастушний.

…Матроси поховали Сєдова на острові Рудольфа, найпівнічнішому острові найпівнічнішого

російського архіпелагу. Замість труни – два парусинових мішки, в узголів’ї – хрест, зроблений з

лижв. У могилу поклали прапора, якого Сєдов мріяв піднести на полюсі.

9 березня Линник і Пастушний рушили в зворотний шлях. У запряжці залишалося 14 собак. Гасу –

на 5 варінь. Заощаджуючи пальне, вони їли мерзле сало, замість чаю пили холодну воду,

розтоплюючи сніг подихом. Через п’ять днів гас скінчився.

Ранком 19 березня вони повернулися на корабель.

Того ж вечора всі зібралися разом. Читали щоденник Сєдова, потім Линник розповідав про його

останні дні.

ПЕРЕДАЮ НАРИС СВІДКА ГЕРОЇЧНОЇ ЗАГИБЕЛІ СЄДОВА, з листа Г. Гребенщикова І.

Буніну від 1 листопада 1919 р.

Ялта,

Суворівська, 36.

Дорогий Іване Олексійовичу!

Поки зберуся написати для Вас «художнє» оповідання – я все-таки зважуюся Вам послати –

просто нарис, щоправда, довгий і досить підступний, але, думаю, потрібний.

Крім того, якщо «Вогник» не встиг надрукувати «Лорда з Аутки» і подателька цього Ніна

Дмитрівна Ахундова, наш великий друг, передасть Вам цю розповідь – переглянете і її.

Гроші за те й інше прошу вручити Ніні Дмитрівні. Думаю, що за все має бути тисячі чотири. Якщо

це Вам здасться утратно – оцініть самі і вручите гроші Ніні Дмитрівні, а мені черкніть з нею ж.

Ваш Георгій Гребєнщиков.

P.S. Посилаю Вам нарис «Біля падуна» – художника Миколи Васильовича Пінєгина, того самого, що здійснив крижану експедицію до Полярного кола в 1911-1914 роках, і був свідком героїчної

загибелі начальника експедиції Сєдова.