Свірський надіслав мені підтвердження того, що я друкувався до революції у

низці журналів («Російське багатство», «Журнал для усіх», «Сучасний світ», «Освіта», «Вісник

Європи», «Російська думка»), а також у низці видань після Жовтня...

ЛЮДИНА З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ, з статті Б. Агуренка «Провулок Свірський»

Йому вдалося знайти притулок в міському саду: ночував під музикантською естрадою «на м’яких

блошиних стружках». Незабаром голод вигнав на головну алею, пустельну в ранню годину. На

довгій лаві самотньо сиділа бідно одягнена людина. Розговорилися. І ця зустріч виявилася

початком нового життя безвісного волоцюги.

Через багато років в автобіографічній книзі «Історія мого життя» О. І. Свірський описав усе це

детально. І назавжди залишився вдячний ростовчанинові Федору Васильовичу Хрісто, з яким

зустрівся тоді в міському саду.

Олексій розповів про своє сирітство, про поневіряння з дванадцяти років – вже побував в Сибіру і

Криму, на Кавказі і в Середній Азії, випробував виснажливу працю землекопа, вантажника,

шахтаря. Сказав і про те, що головна мрія – стати письменником. Читав і писав, де тільки міг, в

забрудненій торбинці дбайливо зберігав перший великий твір – повість «Покоївка» і декілька

віршів..

Христо зачепила ця нелукава оповідь, він привів хлопця до себе – в непоказну хатину, в якій

тулилася велика сім’я: у Федора Васильовича було, окрім дружини і тещі, п’ятеро дітей! Заробіток

кравця насилу дозволяв йому зводити кінці з кінцями. Незважаючи на це, сім’я Хрісто прийняла

Олексія як рідного, ділилася з ним останнім шматком.

І МЕДІУМ КУПРІН, зі спогадів К. Чуковского

Пам’ятаю, він (Купрін О. – авт.) оголосив себе гіпнотизером і медіумом і влаштував на квартирі у

письменника Олексія Івановича Свірського «астрально-спіритичний сеанс». Виявилось, що йому

нічого не варто викликати за бажанням публіки душу будь-якого небіжчика : Наполеона,

Катерини Другої, Тургенєва, Скобелєва, Марії Стюарт, аж до міністра Плеве, нещодавно убитого

есерівською бомбою. Душам небіжчиків ставилися запитання. Більшість відповідей старанно

відстукували ніжками великого столу, але інші з мешканців потойбічного світу вважали за краще

відповідати на повний голос.

У КОГОРТІ «ПІДПАЛЮВАЧІВ», з статті «Великі пожежі. Роман 25 письменників» на

ruslania.com

У 1927 році в журналі «Вогник», очолюваному Михайлом Кольцовим, почав друкуватися

незвичайний роман. Називався він так: «Великі пожежі. Роман 25 письменників». Авторів справді

було двадцять п’ять – рівно стільки, скільки згодом вийшло розділів роману.

...Роман ...друкувався з продовженням: в кожному номері журналу – по главі. Першу написав

Олександр Грін, другу – Лев Нікулін, третю – Олексій Свірський, і так далі – до двадцять п’ятої, в

якій підсумок підвів сам Михайло Кольцов.

...У результаті унікальний експеримент з створення колективного твору відбувся, і результат його, напевно, перевершив очікування самих авторів: роман вийшов авантюрний, детективний,

шпигунський, фантастичний, сатиричний, божевільний і... з грізним і пророчим фіналом.

Доля «пожежного» роману була сумною. .. У радянські часи його викреслили із складу вітчизняної

літератури.

ДОБРОДІЙНІСТЬ – ДАРЕМНА, з кореспонденції «Співак ростовських нетрів» на priazovskiy.ru У критичних статтях відзначалася схожість героїв Свірського з героями ранніх творів М.

Горького. Істотна відмінність в тому, що він не романтизує мешканців «дна». Автор акцентує

даремність добродійних спроб, оскільки одним з наслідків люмпенізації є деградація особи. У

середовищі волоцюг, злочинців, босяків існують свої специфічні закони, вони не писані, але

твердо виконувані.

ЯК УДОСВІТА ШУМЛЯТЬ ДЕРЕВА, з замітки О. Радченко «Надихатися свіжого повітря»

Челябінський Будинок друку перевидав «Рижка» з передмовою Олексія Казакова. Відомий

літературознавець оприлюднив багато досі маловідомих подробиць життя автора.

Минуле Росії, побут і устої жителів провінційних околиць, життя, пригоди Сашка Рижка, його мрії

про майбутнє щастя – дах над головою і свій шляїх – усе це глибоко чіпає душу читача. Краще

всього читати цю книгу паралельно зі своїми дітьми або разом з ними. Загальні цінності – єдине, що нам допоможе зрозуміти один одного.

...А своєму близькому другу Олексій Іванович Свірський якось сказав: «А знаєш, як удосвіта

шумлять дерева»?

Зрозуміти душу мандрівника може лише мандрівник, а ось доторкнутися до його духовного

досвіду – кожен читач.

ІСТОРИЧНІ ШТАНИ, бувальщина

Письменницький шлях О. Свірського розпочався не рано – у 27 років він ще не мав друкованих

праць. Невідомо, якби його доля склалася далі, якби його товариш кравець Ф. Хрісто не отримав

«історичне» замовлення ...на пошиття штанів. І не комусь там, а головному редакторові газети

«Ростовські-на-Дону вісті» Розенштейну.

Відносячи замовлення, вірний друг «приклав» до штанів ...і кілька віршів О. Свірського.

Неймовірною була радість обох, коли 15 жовтня 1892 р. «Памяті О. В. Кольцова» побачив світ!