було запропоновано використати для цього

колишній будинок І. М. Шодуара. Але цього не сталося.

У 1931 р. П. М. Попов, тодішній завідувач відділу рукописів Всенародної бібліотеки України,

перебуваючи в науковому відрядженні в Житомирі, відібрав найцінніші бібліотечні колекції для

передачі до ВБУ, серед них – зібрання Шодуарів.

...За погодженням із Міністерством культури УРСР та АН УРСР чимало документів, у тому числі

й частина колекції рукописів та автографів історичних діячів, надійшло до відділу рукописів

Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. Водночас у музеї залишилися архівні та музейні

цінності із зібрання Шодуарів, де вони зберігаються й сьогодні.

Доля книжкового зібрання остаточно не з’ясована, хоча, як згадувалося, 92 кириличних

стародруки було передано до Історичного музею у Москві, а 9421 цінна книжка – до нинішньої

НБУВ, де нині воно зберігається у фондах Інституту української книги.

Рукописна частина збірки Шодуарів відклалася в ІР НБУВ: у фондах І, III та родинному

особовому архівному фонді № 283. Загалом там зберігаються 1536 рукописних книг та архівних

документів за XV ст. –1918 р.

ПАЛАЦ РОЗІБРАЛИ ДОЩЕНТУ, з кореспонденції І. Чернецької «Житомирщина – край

аристократичний»

Прогулявшись старовинними житомирськими парками (а їх налічується 25), можна уявити, як

виглядали колись українські садиби. Було їх, по суті, три види: розкішні палацові парки, які

підкреслювали багатство і знатність власника, заміські маєтки для літнього відпочинку і

провінційні господарські садиби.

Як тільки після указу Петра III «Про вільність дворянства» звільнені від обов’язкової державної

служби дворяни роз’їхалися маєтками, так відразу і почався у нас розвиток парків. Дворяни

набудували садиб, перетворивши їх на основне джерело доходу, а сади і парки сталі предметом

гордості своїх господарів.

У цих естетичних зелених насадженнях можна відшукати всі хитрощі англійських парків. Але не

той ми народ, аби ходити однією доріжкою чи виконувати чужі, навіть найрозумніші правила.

Серед хитких ліній проведемо пряму доріжку, або посадимо липи близько-близько, щоб вони

створили глухі темні алеї, де кублитимуться птахи і виспівувати ночами солов’ї. Завдяки цьому і

вийшли садиби саме в українському стилі.

...Дорога на Івницю йде густою алеєю. Верхівки дерев стулилися, і автобус рухається зеленим

тунелем. Романтизм дикої природи з’явився перед нами в садибі баронів де Шодуар, які в XVIII

столітті приїхали сюди з Франції. Руїни в’їзних воріт, три башти огорожі на віддалі. Заросла

високою травою алея веде в глибину густого лісу. Двохсотрічні дерева вражають неосяжними

стовбурами, уздовж річки ростуть лопухи, кожен розміром з святкове блюдо, а на місці палацу, який розібрали вщент в ХХ столітті, прогулюються чиїсь індички.

ХОВАВ ГРОШІ У ЗЕМЛЮ, з кореспонденції Н. Хоменко «Легенда про скарби для туристів?»

Після публікації статті «В парку шукають скарби барона де Шодуара ?» у редакції пролунало

кілька телефонних дзвінків від наших читачів із запитанням, чи справді існують ці скарби. Дехто

вважає, що це – спеціальна акція, щоб привернути увагу до Житомира: «Хоча б так піднімуть

туристичну галузь». Краєзнавець Геннадій Махорін дещо розповів про самого барона...

...Усі в родині були людьми високоосвіченими, знали кілька мов, добре розумілися на мистецтві.

Кожен мав велику бібліотеку, дехто займався колекціонуванням.

Нумізмат Станіслав де Шодуар прославився на весь світ: його музей був одним із найбагатших в

Європі. Серед експонатів – величезна колекція монет, гравюр, картин. Він також зібрав бібліотеку

з 30 тисяч томів. До речі, частину музею ще за життя барона було продано до Ермітажу, а частину

вивезено до Великобританії.

– ...Барон де Шодуар не належав до тих людей, які ховали гроші у землю, – висловив думку

Геннадій Махорін. – А чому підняли стільки галасу навколо скарбів? Будь-яка багата людина

викликає до себе зацікавлення. Крім того, наше законодавство слабо діє щодо такого явища, як

«чорна археологія». Кожна людина хоче знайти якийсь скарб і за одну мить збагатитися.

...Що ж до скарбів, то, як і історики та краєзнавці, більшість мало вірить у їхнє існування або у те, що вони ще збереглися до нашого часу.

БІЛИЙ ТУМАН НАД РІКОЮ ЗЛІТАЄ, вірш В. Бєлозерського «Барону де Шодуару, засновнику

Житомирського міського парку»

Место есть в городе, милое с детства,

То, что досталось согражданам в дар.

То, что оставил потомкам в наследство

Прежний хозяин – барон Шодуар.

Белый туман над рекою взлетает,

Капли росы превращаются в пар...

Двое влюблённых о чём-то мечтают

Там, где когда-то мечтал Шодуар.

Ранней весной малахитовой, летом

Рады здесь празднику, звону фанфар.

Может, на нас через стёкла лорнета

Смотрит с небес весельчак Шодуар.

Листьев осенних янтарь опадает,

Осень украсила старый бульвар.

Видишь, тропинкою бодро шагает

Бравый гуляка, барон Шодуар

Лучшее вряд ли отыщется место.

Весело каждому, мал ты, иль стар.

Праздник души. Не смолкает фиеста.

Низкий поклон тебе, де Шодуар!