«Про

відносини та надії за кордоном», яка була характерна клерикалізмом та відсутністю толерантності.

Івановський був рішучим противником повстання, оскільки вважав, що кожна революція несе в

собі зачатки суспільного перевороту; він вихваляв золоту шляхетську волю та панщину, і навіть в

розумовій та релігійній відсталості вбачав творчі елементи суспільного ладу та гарантії його

міцності.

ЗНАЧИМІ ІМЕНА, з повідомлення Житомирської обласної Спілки поляків України «Презентація

монографії В. Єршова «Польська література Волині доби романтизму: генологія мемуаристичної

літератури»

27 січня 2009 р. в конференц-залі Житомирського державного університету ім. І. Франка відбулась

акція, значення якої, впевнена, важко переоцінити. Вперше за всі роки незалежності та, власне, і

всього радянського часу в Україні з’явилась ґрунтовна регіональна історія польської літератури

Правобережжя! Презентація монографії кандидата філологічних наук, доцента кафедри зарубіжної

літератури ЖДУ ім. І. Франка В. Єршова, який зараз є докторантом кафедри полоністики

Київського національного університету ім. Т. Шевченка, «Польська література Волині доби

романтизму» справді стала святом української науки, польсько-українських зв’язків та світової

полоністики.

Головна наукова концепція монографії Володимира Єршова полягає в представленні

польськомовної літератури Правобережжя як рівнозначного та рівновеликого сегмента як власне

польської літератури, так і багатонаціональної української. На презентації зазначалось, що,

адекватне бачення російськомовної, гебрайськомовної, німецькомовної та багатьох інших

національних художніх літератур національних меншин держави значно розширить уявлення про

багатонаціональну, багатошарову українську літературу в цілому.

Вчений значно розширив уявлення про літературу Волині, а разом з нею й Правобережжя, з кінця

XVIII – до першої половини XIX-го (1793 – 1863 рр.), повернув українській літературі багато

забутих, а іноді навмисно замовчуваних письменників краю. По суті книга відтворює культуру,

яка століттями знаходилась на порубіжжі Російської імперії, а потім її правонаступника –

Радянського Союзу, та Польщі. Так, у тіні української літератури століттями залишалась творчість

багатьох літераторів, серед яких А. Фелінський, Я. Д. Охоцький, Г. Ржевуський та М.

Грабовський, К. Качковський та Е. М. Галлі, Г. Олізар та Є. Івановський, Ф. Ковальський і Т.

Бобровський, Т. Падура та Є. Фелінська, Н. Олізар та М. Чайковський. Що не прізвище – то

значиме ім’я в історії держави!

Всього автором висвітлено творчість близько двох сотень славних представників красного

письменства Волині, серед яких близько п’ятдесяти монографічно.

НАДМОГИЛЬНУ ПЛИТУ ПІДНЯЛИ З СТАВКА, з кореспонденції «Відлуння віків» на

hpamjatky.org.ua

Село Городківка (до Другої Світової – Халаїмгородок) в Андрушівському районі Житомирщини.

Костел святої Клари. Творіння генія польського письменника Євстахія Іваницького, який під

псевдонімом «Геленіуш» змальовував життя місцевої шляхти середини і другої половини ХІХ

століття. Це увічнення пам’яті його матері Клари Іваницької.

Одинокий, як і Геленіуш, що не мав ні дітей ані жінки, костел виглядає, наче щось нетутешнє на

фоні нецікавих селянських мазанок. Він беззвучно співає своїми дахами, виправляє п’яний мато-

суржик, що лине звідусіль і єдиним ліхтарем правдивого світла запалює занурені в морок

невігластва і відключення електроенергії вулиці Городківки.

Дуже схоже на браму усипальниці Потоцьких в Печері, а ще... на браму Морії.... З тією лише

відмінністю, що за нею живі і щасливі Балін з Торіном, а не зграї орків.

Старенький дідусь з ключами живе на іншому кінці села, за ніякою, з архітектурної точки зору,

православною церквою. Хоч декого інтер’єри костелу можуть розчарувати, втім, тут панує

дивовижна тиша і спокій, що компенсує відсутність уявних оригінальних оздоблень.

...Може тому, коли сюди не так давно залізли злодії, ці лицарі драбин та відмичок нічого не

взяли...

Геленіуш не дочекався закінчення родинного костелу. Він помер за десять років до його

освячення. Храм побудував родич Жміґродський в 1913 році, виконуючи останню волю

самотнього письменника. Тому і фундушова плита присвячена йому.

Надмогильну плиту Клари та Євстахія Івановських нещодавно підняли з дна сусіднього ставка.

Вона стоїть навпроти входу до костелу. Дочекайтесь весни, друзі, і знайдіть час відвідати цей

світлий костел. Сподіваюсь, що частка натхнення в вас вже жевріє.