ОЛІЗАР Густав-Генрік-Атанази Пилипович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: польський.
Поет, мемуарист, перекладач.
З графської родини. Батько, Олізар П.-Н. – підчаший Великого князівства Литовського.
Народився 3 травня 1798 р. в маєтку Коростишеві Радомського повіту Київській губернії
Російської імперії (нині – районний центр Житомирської області України).
Помер 2 січня 1865 р. в м. Дрездені (Німеччина).
Закінчив Житомирську гімназію (1808), навчався в польському Кременецькому ліцеї (1808-1814).
Був маршалком дворянства Київської губернії (1821-1825).
Член Польського патріотичного товариства.
Автор низки поетичних збірок.
Книга «Мемуари» залишилася не виданою, її рукопис зберігається в Національній бібліотеці
Польщі.
Підготував і видав двотомне зібрання творів А. Фелінського.
За підозрою у співчутті декабристами нашого земляка заарештували і, доставивши до Петербурга, запроторили до Петропавловської фортеці (1826). Довести наявність «складу злочину» не вдалося
і його звільнили.
Вдруге О. заарештували в Києві і відправили до Варшави у зв’язку з двома масонськими
дипломами, виявленими в паперах, втрачених ним по дорозі до Києва. Знов виправдали і
звільнили, проте встановили таємний поліцейський нагляд.
Емігрував до Дрездена (1863).
Особисте життя нашого земляка рожевим ну було. Ще малюком він втратив матір (1801), а
юнаком – батька (1816). Був змушений розлучитися з першою дружиною, не отримав шансу
одружитися з М. Раєвською, котру потім кохав впродовж всього життя.
Серед друзів та близьких знайомих О. – С. Проскура, А. Фелінський, А. Міцкевич, О. Пушкін, О.
Грибоєдов, Т. Чацький, Є. Роговитин, Ф. Рудзьський, Я. Липоман, О. де Бальзак, П. Пестель, А.
Гродецький, М. Раєвський, С. Трубецькой, М. Бєстужев-Рюмін, М. і С. Муравйови та ін.
***
З’ЇДАЄ
СОРОМ
, з життєвого кредо Г. Олізара
Мені було соромно за те, що я вільний, коли стільки людей ще страждає.
ВІЩУН, з вірша Г. Олізара «Алоїзу Фелінському»
Gdym od zemsty niewdziecznych srogi cios odbieral,
Gdy los dzieci, majatek, nadzieje wydzieral,
Kiedym zycie przeklinal, gdym smierci zlorzeczyl,
I na Boga wyrzekal, ze mi skonac przeczyl.
Moja l za w twoim oku druga lze ujrzala
Usmiech spoczal na ustach, rozpacz oniemiala.
ЗАЛИШАЙМОСЯ ДРУЗЯМИ, з листа М. Раєвської Г. Олізару
Я отримала Вашого листа і пропозицію, яку Ви мені робите, дорогий графе; вона ще більш
прив’язує мене до Вас, не зважаючи на те, що я не можу її прийняти.
Аніскільки не сумнівайтеся в моїй пошані до Вас, моя поведінка має вас в цьому переконати і вона
ніколи не зміниться. Проте чи подумали Ви самі, дорогий графе, про те становище, в якому
перебуваєте? Батько двох дітей, розведений чоловік, на що у нас дивляться зовсім не так, як в
Польщі.
Я сподіваюся, це не позбавить нас можливості бачити Вас в нашому будинку, де Ви були прийняті
надзвичайно дружньо, будьте упевнені, що за всіх обставин можете розраховувати на мене, як на
справжнього друга.
ІСНУЄ НЕПЕРЕБОРНИЙ БАР’ЄР, з листа М. Раєвського Г. Олізару
Я... можу дати лише негативну відповідь.
...Найтяжчий обов’язок, який можна уявити, – це мені, дорогий графе, відповідати відмовою на
вашого листа, який я передчував. Мати право любити Вас як сина було б верхом моїх бажань, тим
паче, що, познайомившись з Вами в обстановці домашніх нещасть, я не сумнівався ні хвилини, що
Ви зуміли б зробити мою доньку щасливою. Але визначення, яке сильніше за нас, звело
непереборний бар’єр: це різниця наших релігій, образу думок, понять про обов’язок, нарешті, національностей.
Сказати Вам після цього, що ми сподіваємося як і раніше бачити Вас в нашому будинку як
кращого з друзів – означає засвідчити, що я ціную Вашу душу ще більше, ніж Ваше серце. Ви не
можете не зрозуміти, наскільки важка моя втрата і наскільки щирий мій жаль.
З ПЕТЕРБУРГА ВИСЛАТИ, з листа О. Аракчеєва М. Милорадовичу від 25 квітня 1824 р.
Государ імператор дізнався: по-перше, що київський губернський маршалок граф Олізар
непристойно говорив на останніх в Києві виборах про свободу селян; по-друге, що він належить
до таємного товариства, хоча існування таких строго заборонено.
З вищезазначених причин відмовлено йому з’явитися при дворі і рекомендуватися його
величності. З цих же причин його імператорська величність знаходить непристойним залишатися
йому, Олізару, в столиці і щонайвище повеліває, щоб ви наказали йому, Олізару, нині ж з С.-
Петербурга виїхати.
АРЕШТ, зі спогадів Г. Олізара
Мій арешт наступив 15 січня за досить комічних обставин: того дня запросив я на прислані свіжі
устриці. декількох наїжджих гурманів з російської знаті. Сніданок призначив на годину дня, а в
дванадцятій мене заарештували. Київський поліцмейстер поставив вартових біля дверей квартири
з наказом нікого не впускати, сам же зайнявся опечатуванням моїх паперів. У вікно, з другого
поверху, дивилися ми не без усмішки, як запрошені важливо в’їжджали в двір і як, угледівши
вартових, затуляли свої обличчя і прагнули щонайшвидше забратися геть, ніби на заражений
будинок напоролися!
...Коли вже опечатали всі папери і забрали все, що мали, я сказав поліцмейстерові Дурову, який
поспішав з від’їздом, що хоча вони й не запрошені на моє пригощання, але, оскільки сніданок
готовий і ні я в дорозі, ні вони нічого кращого в дорозі їсти не будемо, розумніше було б
приступити до гулянки, а потім вже розлучитися. Це торкнулося серця і залоскотало горло Дурова
і, напевно, перший це був випадок в епізодах політичних, коли поліція разом із заарештованим
тости проголошувала і навіть в передпокої останню пляшку шампанського випила з ним
«стременну чарку»!
УСМІШКА МУЗ, з вірша О. Пушкіна «Графу Олізару»
Певец! издревле меж собою
Враждуют наши племена:
То наша стонет сторона,
То гибнет ваша