ВОЛИНСЬКИЙ Яким Львович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Теоретик мистецтва, театральний критик. Справжнє прізвище – Флексер Хаїм Лейбович. Один з

фундаторів символізму на теренах Російської імперії.

З міщанської родини. Батько, Волинський Л., – торгівець книгами.

Народився 21 квітня (3 травня) 1861 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині

– адміністративний центр однойменної області України).

Помер 6 липня 1926 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Житомирську гімназію (1879), навчався в 5-й петербурзькій гімназії (1879-1880), звідки

з-за конфлікту с викладачем був виключений. Закінчив юридичний факультет Петербурзького уні-

верситету (1881-1886).

Працював в журналі «Північний вісник» (1889-1899), завідуючим репертуарною частиною театру

В. Комісаржевської (1905-1906), оглядачем і редактором відділу газеті «Біржові відомості», завіду-

ючим відділом видавництва «Всесвітня література» (1920-1926).

Друкувався в газетах «Світанок», «Біржові відомості», журналах «Російські критики», «Північний

вісник», «Життя мистецтва».

Як літератор дебютував на сторінках газети «Світанок» кореспонденцією про сирітський дім

(1880).

Потім настала черга книг: «Російські критики» (1896), «Боротьба за ідеалізм», «Леонардо да Він-

чі» (обидві – 1900). Остання викликала шалену полеміку, порівняну хіба що з «Кодом да Вінчі»

сьогодення. Що, між іншим, не завадило італійцям обрати автора почесним громадянином Мілана

та присвоїти його ім‘я кімнаті в бібліотеці Леонардо да Вінчі (1908).

Скандальну реакцію викликала і «Книга великого гніву» (1903), в якій В. різко розкритикував усі

літературні течії, не зачепивши хіба що Л. Толстого. Виступаючи за «духовну революцію» у суспі-

льстві, ведучи боротьбу за повну автономію літературної критики від публіцистики, В. налашту-

вав проти себе представників чи не всіх художніх течій. А невдовзі за те, що він осмілився висуну-

ти своє, зовсім не алілуйне, бачення спадщини А. Григор‘єва, В. Бєлінського, М. Добролюбова, В.

Майкова, М. Чернишевського, опоненти виступили єдиним фронтом і піддали сміливця небаченій

обструкції.

В. – автор фундаментальних досліджень «М. С. Лєсков» (1898), «Царство Карамазових» (1901)

«Ф. М. Достоєвський» (1906), «Чотири Євангелія», «Проблема російського балету» (обидві –

1922), «Книга радощів. Абетка класичного танцю» (1925), «Рембрандт», «Бесіди за круглим

столом» (обидва – 1926).

В. започаткував і очолював Школу російського балету в Петрограді (1921-1926).

Наш земляк – один з фундаторів і теоретиків символізму. Залишаючись ідейним одинаком, В.

врешті-решт розгубив багатьох друзів.

Доробки В. нині надзвичайно ціняться: так, на одному з московських аукціонів за його «Леонардо

да Вінчі» просили $8000 (2006).

Серед друзів та близьких знайомих В. – Л. Толстой, А. Чехов, М. Лєсков, М. Горький, М.

Чуковський, Ф. Сологуб, Л. Гуревич, Г. Гуковський, М. Лохвицька, Д. Мережковський, З. Гіппіус

та ін.

***

ВІВАТ ІДЕАЛІЗМУ

, з творчого кредо Я. Волинського

Лише ідеалізм може розтлумачити мистецтву

ЄДНАЙМОСЯ З БОЖЕСТВЕНИМ, з політичного кредо Я. Волинського

Символізм є поєднання в художньому зображенні світу явищ з світом божества.

ПІДВАЛЬНИЙ ШОПЕНГАУЕР, з оцінки Я. Волинським творчості Ф. Сологуба

Декадентство Сологуба з ранніх його вагомих кроків по літературному шляху було живим

внутрішнім процесом.

…Вірші мене вразили своєю ясною простотою, якоюсь невловимою прозаїчністю в якнайтоншому

поетичному повороті думки.

СФІНКС СТАВ ЛЮДИНОЮ, з рецензії на книгу Я. Волинського «Леонардо да Вінчі» в газеті

«W. von Seidlitz»

Автор може гордитися тим, що поступово змінив Леонардо із загадкового і спокусливого сфінкса

на ...зрозумілу людську фігуру, яка, з одного боку, відкриває широкі перспективи майбутнім

науковим дослідженням і, з іншого боку, зосереджує в собі боротьбу двох епох, античності з

сучасністю.

ЧЕНЕЦЬ-ЕНЦИКЛОПЕДИСТ, зі спогадів В. Гаєвського

Меблювання його небагатої петербурзької квартири складалося, головним чином, з книжкових

шаф і книжкових полиць. Старовинні фоліанти, гросбухи й солідні томи оточували цю людину,

яка читала всіма європейськими мовами і, здавалося, увібрала в себе чи не всю книжкову

премудрість.

За типом культури це був російський енциклопедист, а за зовнішнім виглядом він віддалено

нагадував освіченого флорентійського ченця.

БЕЗ ТЕБЕ Я НЕ ВМІЮ ЖИТИ, з листів З. Гіппіус Я. Волинському

15 січня 1894 року

І без тебе я не вмію жити... Ми віддали один одному занадто багато. І я прошу як милості

в Бога, щоб навчив він серце не любити!

27 лютого 1895 року

...Боже, як би я хотіла, щоб вас усі любили! Я змішала свою душу з вашою, і похвали та

огуди вам діють на мене, ніби звернені до мене самої.

Я й не помітила, як все перемінилося. Тепер хочу, щоб усі визнали значущість людини,

яка мене кохає.. .

28 лютого 1895 року

Невже Ви колись були таким ніжним, такий м’яким, такий попереджувальним, делікатним, милим,

особливо милим і таким, що давали мені таємничі надії на безмежне? Саме мені! Тепер Ви –

вимогливі й фамільярні, як після року шлюбу. Ви мене кохаєте – о, звичайно! Проте кохаєте без

пориву і жаху, все на своєму місці, кохання повинне текти по моральному руслу, не виходячи за

береги моральності.

4 березня 1895 року

...Я хочу з’єднати кінці життя, зробити повне коло, бажаю кохання не того, яким воно

буває, а... яким воно повинно бути і якого ми з вами гідні. Це не задоволення, не щастя –

це велика праця, не всякий на таку здатен. Проте ви здатні – і гріх, і сором був би такий

дарунок Бога перетворити на щось веселе і непотрібне...