до

Півн. табору с. Кемь.

СИН ВІДПОВІВ ЗА БАТЬКА, з кореспонденції «Наш час» на kirche.sky.net.ua У картотеці № 161 (справи депортованих) Управління МВСУ в Харківській області зберігаються

справи на 1845 «осіб німецької національності», яких майже в одну ніч в серпні 1941 року

примусово посадили до вагонів-»худобовозів» і відправили до Північного Казахстану, є і справа

«спецпоселенця» Бірта Ернста Густавовича.

...У 1950 р. його звільнили з «Головмуки» м. Петропавловська, де він працював вантажником і

слюсарем, «за шкідництво» (не роздумуючи довго, швидко знайшли «ворога народу», винного за

несправність якогось механізму). У 1953 р. юнак трудився лебідчиком місцевого цегельного

заводу №1.

23 червня 1955 р., проживаючи в м. Свердловську по вул. Марата 5-а, кв.1, навчаючись в музично-

педагогічному училищі, подавав заяву до спеціальної комендатури, домагаючись дозволу на час

канікул з’їздити до рідних в м. Петропавловськ.

ВІРОГІДНОГО НАСТУПНИКА ЗААРЕШТУВАЛИ, з розвідки О. Ліценберга «Євангельсько-

лютеранська церква в Російській історії (ХVI-XX ст.)»

Багато хто з переселенців приїжджав до Росії тому, що удома їх гнобили як єретиків і сектантів.

Схильність до ідеалів вільної від ієрархічних структур церкви, розповсюдження відособлених

пієтистських груп з набожністю у дусі руху пробудження, особливе становище ...братів і сестер в

громадах із самого початку привнесли напругу в новостворювану лютеранську церкву. Все це

відчутно в лютеранських громадах і нині.

Репресії і гоніння зі всією силою упали на православну церкву. У 30-і роки вже не було пощади і

лютеранам. Боротьба з «куркульством» зачепила багатьох членів громад та їхніх родин. У містах

були закриті останні лютеранські церкви, їх майно конфісковане, пастори арештовані, значна їх

частина – знищена.

...Деякі пастори намагалися в цей важкий час емігрувати з Росії до Німеччини. У 1931 р. нарком

Литвинов підписав список з 10 пасторів, дозволивши їм виїзд з країни. Дивно, що з пасторів, які

увійшли до цього списку, вдалося виїхати лише двом чи трьом. Інших заарештували.

Проти їхньої еміграції виступали не лише радянські органи, але й церковне керівництво. У

кожному окремому випадку для виїзду за кордон консульство вимагало згоди обох єпископів, яку

пасторам одержувати не вдавалося.

У 1934 р. керівництво церкви зазнало значних втрат. У цей рік в країні арештовано і засуджено 15

пасторів. А в ніч з 26 на 27 квітня 1934 р. помер 69-річний єпископ Т. Мейєр. Московська вища

церковна рада залишилася без керівника. На траурному богослужінні було вирішено, що керувати

обома консисторіями буде А. Мальмгрен, хоча всі розуміли, що остаточний розпад церковної

організації – лише питання часу.

Звичайно, за інших обставин не уявлялося б можливим, щоб двома церковними радами, та ще й

семінарією, керувала одна особа. Проте в тих умовах іншого виходу не було. Московська вища

церковна рада складалася тільки з 2 членів, замість 6, передбачених Статутом. Скликання

Генерального синоду для виборів наступника було не лише не дозволено офіційно, але й

неможливо теоретично, та й кандидата на посаду суперінтендента просто не знайшлося б.

Якщо раніше Мальмгрен називав своїм наступником пробста Бірта, то 3 лютого 1934 р. Бірт був

заарештований і засуджений.

МАЙНО НАЩАДКАМ НЕ ПОВЕРНУЛИ, з розписки Е. Бірта від 4 січня 1956 р.

Мені, Бірту Ернсту Густавовичу, 1925 р. народження, оголошено про звільнення мене із

спецпоселення і що я, відповідно до Указу ПВС СРСР від 23 грудня 1955 р. можу проживати в

будь-якому пункті країни, окрім тієї області (краї, автономної республіки), де проживав я до

виселення.

Мені також оголошено, що будинок та інші приміщення, які належали мені до виселення, поверненню не підлягають.

У чому і даю цю розписку

Бірт Е. Г.