з криками мавп це були диференційовані слова-концепції, керовані нейронними центрами в корі мозку, корі дотепер зберегли нейронну структуру і

керівництво нашою мовою. Перші словоформи не змінювалися за відмінками чи часами, в мові і

мисленні не було подібних диференційованих форм і концепцій. Поступово від стародавніх форм

відділялися словоформи з ознаками часу і можливості, і набагато пізніше утворилися іменники та

дієслова, тобто диференціювалися флексивні форми і розумові концепції предмету і дії.

Єжи Курилович не належав до лінгвістів, які прагнули до повного і зв’язного викладу своєї

лінгвістичної теорії. Як пише В. А. Звєгінцев, «його теоретичні статті іноді справляють враження

етюдів, що не мають загального значення». Однак всі вони відображають чітку і продуману

концепцію.

Більшість робіт Куриловича присвячена індоєвропеїстиці. Дослідження, сконцентровані на

проблемах морфонології і морфології, утворюють центральну вісь наукової діяльності ученого.

...Працюючи над тими чи іншими конкретними питаннями порівняльної граматики, він звертався

до загальних проблем лінгвістичної методології, до теорії мови.

ОДИН З НАЙВИЗНАЧНІШИХ СТРУКТУРАЛІСТІВ, з статті «До 110-річчя Єжи Куриловича»

на Farchive.libfl.ru

Характеризуючи загальнолінгвістичну позицію Є. Куриловича, А. Хайнц виділяє наступні основні

моменти:

принцип структурного підходу до пояснення мовних фактів на основі загальносеміотичної теорії

мовного знаку і комунікативного акту;

послідовне застосування принципу ієрархії в розгляді мовної системи;

облік постійної взаємодії синтаксичної і діахронічної зміни мови і пов’язана з цим проблема

варіативності як джерела формування нових елементів і відносин в мовній системі;

використання поняття ізоморфізму як однієї з загальних характеристик устрою мовної системи, що забезпечує її єдність;

перенесення методів структурного аналізу з синхронії мови на діахронію і, у зв’язку з цим, –

особлива увага до методики внутрішньої реконструкції як найпослідовнішого використання

структурного методу у вивченні мовної діахронії;

увага до специфіки окремих рівнів мовної системи.

Єжи Курилович визнаний одним з найбільших структуралістів XX ст. Він не належав до жодного з

провідних напрямів лінгвістики, займаючи особливе місце. Як і інші польські учені його

покоління, він перебував під впливом ідей І. А. Бодуена де Куртене, мав зв’язки з Празьким

лінгвістичним гуртком і в той час відчував вплив глоссемантики, друкувався у виданнях

Копенгагенської школи.

Він вніс величезний внесок до світової науки, і низка його ідеї зберігають свою актуальність до

цього дня.

НЕ ПРОСТО ГРУПА СЛІВ, з дослідження А. Загнітка і Н. Загнітко «Закономірності

сполучуваності прийменників зі значенням мети»

Водночас непоодинокими постають тлумачення прийменника як морфеми (В. О. Богородицький,

І. О. Бодуен де Куртене, В. В. Виноградов, І. Р. Вихованець, Є. Курилович, І. І. Мєщанінов, О. М.

Пєшковський, О. О. Потебня та ін.), що особливо яскраво наголосив Є. Курилович у твердженні: прийменник – це «не слово, а морфема (а інколи «субморфема», яка утворює єдність з

відмінковим закінченням)».

Очевидно, компромісним твердженням слід вважати думку В. В. Виноградова щодо віднесення

прийменників до часток мови, оскільки вони «пов’язані з технікою мови» і «перебувають на межі

слів і морфем». Це послідовно виявлено і в самому тлумаченні прийменника лінгвістом, які

«служать для вираження просторових, цільових, присвійних, обмежувальних та інших відношень

між об’єктами або таких самих відношень об’єктів до дій, станів і якостей», і тому цілком

логічним постає заперечення В. В. Виноградовим за прийменниками статусу повнозначних слів,

оскільки власне значення прийменника «не може виявлятися поза зв’язком з відмінковою формою

якої-небудь назви особи або предмета».

Подібні погляди надають викінченості концепції Є. Куриловича про те, що прийменник разом з

іменником – «це не група слів, а слово, у якому прийменник виступає в ролі морфеми». Тому

прийменник постає «підморфемою» складної морфеми, в якій вирізняються «прийменник +

відмінкове закінчення».

ПАРАЛЕЛІЗМ ЧИ ПЛОЩИННА БУДОВА, з реферату Г. Таранець «Теорія ізоморфізму та

ієрархії рівнів мови»

Теорію ізоморфізму запропонував польський мовознавець Єжи Курилович. Згідно з цією теорією

в мові існує структурний паралелізм між рівнями. Так, зокрема, структурну подібність можна

побачити у складі й реченні (структурна тотожність голосного в складі і предиката в реченні).

Теорія ізоморфізму має важливе практичне значення. Для прихильників цієї теорії обґрунтованим

є запозичення методів та понять, які використовуються при вивченні одного рівня, для

дослідження іншого, наприклад запозичення методів і понять фонології у дослідженні лексики або

граматики.

Не всі вчені приймають теорію ізоморфізму. Так, зокрема, російський мовознавець В. І. Кодухов

уважає, що ідея ізоморфізму не пояснює всієї складності мовної структури, а зводить її до

найпростіших структур з площинною будовою.