всіх без винятку планів, у тому числі планів московського, свеаборзького і

кронштадтського повстань».

Цьому списку відповідає інший, набагато довший, – список революціонерів, виданих ним

департаменту.

…Метод дій Азефа в схематичному вигляді був приблизно таким. Він «ставив» кілька

терористичних актів. Деякі з них готував у глибокій таємниці від Департаменту поліції з

розрахунком, щоб вони неодмінно вдалися. Ці вбивства страхували його від підозр

революціонерів; до самої останньої хвилини вожді партії глузували: «як можна обвинувачувати в

провокації людину, що на очах деяких з нас ледь не власними руками вбила Плеве і великого

князя?!».

Іншу частину задуманих терористичних актів Азеф вчасно розкривав Департаменту поліції, щоб

ніяких підозр не могло бути і там. За цих умов щира роль Азефа була протягом довгого часу

таємницею і для революціонерів, і для діячів департаменту. Кожна сторона була переконана, що

саме їй він відданий усією душею.

…Під кінець кар’єри становище Азефа стало дуже важким. Він повинен був убивати і видавати,

убивати і видавати; напружуючи всі сили для дотримання найбезпечнішої пропорції виданих і

вбитих людей...

…Хто викрив Азефа?

Викрив Азефа, звичайно, В. Л. Бурцев. …Віра Фігнер… сказала йому:

– Ви жахлива людина, ви оббрехали героя, вам залишається тільки застрелитися!

Бурцев відповів:

– Я й застрелюся, якщо виявиться, що Азеф не провокатор!

НЕНАВИДЖУ ЛЕНІНА, зі спогадів М. Алданова

Я його (Леніна – авт.) ненавиджу, як ненавидів усе життя... Того ж, що він був видатна людина, ніколи не заперечував.

ІНШОГО ТАКОГО ПИСЬМЕННИКА В РОСІЇ НЕ ІСНУВАЛО, зі спогадів Л. Сабанєєва

…В усьому він був не поверховим, а глибоко і ретельно обізнаним. Я думаю, що іншого

російського письменника з такою ерудицією в стількох зовсім різних сферах не існувало...

Не даремно він говорив, що третину свого життя просидів у бібліотеках за читанням книг.

ОДНІ Й ТІ Ж ПОМИЛКИ, з енциклопедії «Навколосвіт»

Алданов прагнув показати ключову роль випадку в подіях, котрі змінюють світ і впливають на

долі цілих поколінь. Подія, згідно Алданову, виникає ніби мимоволі, всупереч логіці речей і

незалежно від суб’єктивних спонук її учасників, проте, навіть повторюючись, вона не стає

повчальним досвідом: із століття в століття людство здійснює одні й ті ж помилки. У кожному

романі Алданова разом з вигаданими героями з’являється багато прославлених в історії осіб –

Павло I, Олександр I, Суворов, Робесп’єр, Нельсон, Талейран...

...Алданов залишився вірний своєму уявленню про те, що суд істориків завжди упереджений,

оскільки не «можна розцінювати несумірне: легенду, терор, перемоги, розорення, політичні

придбання, число людських жертв». Неможлива й об’єктивна реконструкція найважливіших подій

приватного життя; тим паче, неспроможні спроби жорстко логічної інтерпретації спонукальних

мотивів і об’єктивних підсумків діяльності видатної людини.

НЕ БУВАЄ РЕВОЛЮЦІЙ БЕЗРЕЗУЛЬТАТНИХ з розвідки І. Сюндюкова «Прозріння Марка

Алданова»

Iсторичний роман завжди був одним із найпопулярніших жанрів художньої літератури. Інша

справа, що не всі корифеї, які присвятили життя відтворенню яскравих образів минулого, мали,

крім письменницького дару, ще й талант мислителя, філософа, при бажанні – навіть провидця, що

дозволяло б їм інтуїтивно розуміти загадки минулих епох, спираючись не тільки на знання тих або

інших документів, але й на солідну історіософську підготовку.

Рідкісним винятком тут можна сміливо визнати творчість широко відомого в Європі та Америці

(але, на жаль, не на батьківщині) видатного історичного романіста ХХ століття Марка

Олександровича Алданова, нашого земляка. Він – автор понад 40 романів, повістей, оповідань.

Залишаючись переконаним противником ленінської моделі соціалізму, Марк Олександрович

тверезо усвідомлював i вади «вільного світу». «Справді – іронізував письменник – повинна бути

якась внутрішня сила у капіталістичному суспільстві, якщо його ще не погубила дурість його

керівників, що межує із дивом». Великий російський письменник, лауреат Нобелевської премії з

літератури Іван Бунін, друг Алданова, говорив про нього як про людину, «усьому на світі їдко

усміхнену внутрішньо».

...Образ Леніна в останньому романі письменника «Самогубство» (1956 р.) дуже глибокий та

складний – це, за відгуками критиків, «найрідкісніше поєднання розуму і волі в ідеальному

дозуванні» і, водночас, згусток пристрасної класової та особистої ненависті. Взагалі ж, на думку

Алданова , «успішних» революцій не буває – розрахунки історичних персонажів, як-от Робесп’єр,

Бісмарк, Маркс і Сталін, не виправдовуються ніколи. Однак не буває й революцій абсолютно

безрезультатних – адже принесли ж якісь плоди і боротьба декабристів із російським

самодержавством, і Паризька Комуна.

Більшість «священних» аксіом, що височать над людиною, за Алдановим, не виправдала надій, що

покладалися на них. Релігія? Але жорстокість аж ніяк не знаходиться у прямому причинному

зв’язку із атеїзмом. Демократія? Але ж «система виборів – це прихований уклін до ренегатства:

міняйте свою думку з основних питань кожні чотири роки».

...Як же жити людині? Адже «світ – що п’яний мужик: підтримаєш його ліворуч, він падає

направо, підтримаєш його праворуч, він падає наліво». Відповідь одна: найвища цінність –

свобода, «цю цінність не можна принести в жертву нічому іншому, жодне народне волевиявлення

її відмінити не має права: є речі, які «народ» у «людини» відняти не може» . Коли Алданов

говорить про свободу, він не парадоксальний, а дуже серйозний. Тим i актуальний, тому й

близький нам.