АРХИПЕНКО Олександр Порфирович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: американо-російський.
Скульптор, художник. Один з фундаторів кубізму в світовій скульптурі. Фундатор «звукової
скульптури». В скульптурі існує науковий термін «архіпентура Архипенка».
З родини службовця. Батько, Архипенко П., – інженер.
Народився 30 травня (11 червня) 1887 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 25 лютого 1964 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований на цвинтарі Вудлавн Бронкс.
Навчався в Київському художньому училищі (1902-1905), московських приватних студіях (1906-1908), французькій школі мистецтв (1908).
Викладав у власних студіях у Нью-Йорку (1923), Вудстоці (1924-1928; 1940-і), Лос-Анджелесі
(1935), Чикаго (кінець 1930-х), у Вашингтонському університеті (1935-1936; 1952), чиказькому
Інституті малюнку (1946), університеті Канзас-Сіті (1950).
Наш земляк – засновник школи промислового мистецтва «Новий Баухаус» в Чикаго (1937).
Творив у Парижі (1908-1914), Ніцці (1914-1920), Берліні (1921-1923), Нью-Йорку (1923-1964).
Член Львівської асоціації незалежних українських художників (1930).
Різцю нашого земляка належать наступні скульптури: «Мати, яка сидить» (1911), «Боксери»
(1913), «Жінка, що укладає волосся» (1915), «Адам і Єва», «Жінка з кішкою», «Саломея»,
«Сусанна», «Сидяча оголена» (усі – 1908-1911), «П’єро-карусель» (1911), серія фігур «Цирк
Медрано» (1912), «Перед дзеркалом» (1915), «Еспаньола» (1916), «Натюрморт з книгою і вазою на
столі» (1918), «Промінь» (1918), «Ваза-жінка» (1919), «Повернений торс», «Діана», «Крокуюча»,
«Бажання», «Меланхолія» (усі – 1920-1930), «Рожевий торс на мозаїчному тлі» (1928), «Океанська
мадонна» (1937), «Дуалізм», (1954), «Клеопатра»(1957).
Звертався А. і до історичних портретів (князя Володимира Святого, Т. Г. Шевченко, І. Я. Франка, діячів американської культури і політики): деякі з доробків посилав на виставки на батьківщину, частину встановлені у вигляді пам’ятників-погрудь в м. Клівленд (США). Творча спадщина митця
перевищує 1000 (!) одиниць.
Доробки А. нині зберігаються в Національному художньому музеї України, Львівському музеї, міських музеях міст Дуйсбург і Саарбрюккен (Німеччина), музеї Пеггі Гуггенхейм м. Венеція
(Італія), музеї сучасного мистецтва Соломона Гуггенхейма м. Нью-Йорк (США), музеї сучасного
мистецтва в м. Париж (Франція), музеї м. Тель-Авів (Ізраїль).
Наш земляк – класичний новатор. Надарма його назвали «Пікассо скульптури».
Працював він у жанрі абстрактної скульптури, експериментував з «звуковою скульптурою», створював напівпрозорі, освітлювані зсередини форми-об’єкти, використовував різні матеріали, включаючи прозорі. Саме наш земляк вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних
форм, вводячи в композиції стекло, дерево, метал, целулоїд. В останні роки плідно працював в
області монументальної скульптури і кольорової літографії.
Винайшов так звану архіпентуру – рухливий живопис (1924-1927), де за допомогою складного
механізму приводилися в рух вузькі кольорові смуги, котрі створювали визначені композиції, які
змінювали образи за бажанням митця, створив серію «світломодуляторів» – напівпрозорих, освітлюваних зсередини арт-об’єктів з плексигласу.
При цьому А. відображає не грубе буття, а емоційні стани, ідеї, абсолютні і вічні, трансформовані
в матеріал реальності.
Експонати А. демонструвалися на численних виставках в Італії, Франції, Німеччині,
Великобританії, Швейцарії, Чехії, Швеції, США (тільки за океаном скульптор виставлявся понад
150 разів!).
Починаючи з 1920-х років вів активну педагогічну діяльність, був лектором низки американських
університетів, коледжів і інститутів мистецтв.
Перу А. належить двотомник «П’ятдесят творчих років: 1908-1958» (1960).
Зазнав наш земляк і життєвих негараздів. На батьківщині його зарахували до «формалістів» і
«зрадників-емігрантів», Ватикан звинуватив в антилюдяності, гітлерівці – в
«культуробільшовизмі», а більшовики – в «буржуазності». Не відстав і конгрес США, публічно
зазначивши, що твори А. інспіровані революціонерами.
В Києві встановлено пам’ятник видатному скульпторові (1997), а в м. Вудсток (США) діє музей
його імені.
Віце-президент Німецької асоціації україністів, професор Берлінського університету Б. Осадчук
передав у дарунок Українському фонду культури оригінали двох графічних робіт А., які тепер
експонуються в Національному художньому музеї України.
Всього скульптури а полотна О. експонуються в 48 музеях планети (серед яких центр Жоржа
Помпіду в Парижеві, музей С. Гугенхайма і «Модерн-Арт» в Нью-Йорку ) і 140 приватних
зібраннях.
Серед друзів та близьких знайомих А. – М. Мурашко, А. Моділ’яні, І. Кавалерідзе, А. Год’є-
Бжеско, С. Світославський, К. Малевич, Е. Саля, Г. Аполлінер, М. Шагал, П. Пікассо, С.
Ястребцов, Ф. Леже, О. Екстер, М. Дюшан, Р. і С. Делоне, П. Ковжун та ін.
***
ТУГА ЗА НЕВІДОМИМ
, з життєвого кредо О. Архипенка
Хто зна, чи міркував би я так, якби українське сонце не запалило в мені відчуття туги за тим, чого
я й сам не знаю.
ДОДАЮ КОЛІР, з нотаток О. Архипенка
Я був ще дитиною, коли мої батьки купили дві квіткові вази. Ні з того ні з сього мені захотілося
присунути їх ближче одна до іншої. Поставив поруч. І що побачив? Нематеріальну прозору третю
вазу, створену простором між двома справжніми.
Після цього я зненацька почав бачити порожній простір, який нагадував мені різні предмети...
Я почав використовувати ці предмети у своїх пластиках. Опукле в них я заміняв увігнутим, повне
– порожнім, створюючи символи фігур і предметів, яких поруч не було.
…Скульптури-картини – це своєрідний синтез моїх ідей як художника і скульптора. З кольором і
обсягом можна створити багато чого, якщо вдатися до комбінування.
Мої скульптури-картини – це рівні площини, від яких виникає визначене відчуття обсягу. До цим
двох елементів, площини й обсягу, я додав колір.
…Фантастичним виглядає