class="book">обслуговування, патронаж, розширення і будівництво психіатричних лікарень (Москва, Воронеж, Рязань, Вінниця).

У 1914 році спільно з Марі відкрив психіатричний санаторій під Парижем. Його внесок до

французької психіатрії цим актом не обмежується.

...Він активно виступав як проти тиранення і авторитаризму у всіх проявах, так і спрощеного

розуміння демократії.

Піднесено-гуманістичні погляди М. М. Баженова на суспільне і політичне життя країни, його

приналежність до «вільних каменярів»-масонів, мабуть, ситали причиною того, що після

революції праці його не перевидавалися, а ім’я не стало популярним.

ДЕФЕКТИ ГЕНІЇВ, з дослідження І. Сироткіної «Поняття «творча хвороба» в роботах М. М.

Баженова»

Були і такі психіатри, у яких естетичний бунт художників не викликав антипатії. Один з них –

Микола Миколайович Баженов.

...Темою «безумство і творчість» зацікавився ще у Франції. ...Перші роботи про письменницьку

творчість написані у дусі теорії дегенерації. Він шукає і знаходить душевну хворобу у М. В.

Гоголя і В. М. Гаршина. Він припустив, що у В. М. Гаршина – легкі маніакальні напади, які

виражаються виключно в «приливі енергії, підвищенні інтересів, посиленій і прискореній

працездатності», сприяли творчості.

...Як перші зразки типу, що тільки народжується, сучасні генії не можуть бути довершеними; у

цьому вони подібні до тонкого, складно влаштованого музичного інструменту, при виготовленні

якого вірогідність браку особливо велика. Так само як для створення скрипки Страдиварі, писав

М. М. Баженов, потрібно зіпсувати немало скрипок, так і сучасні генії мають дефекти, яких

людина зможе позбавитися лише в майбутньому.

...Усе те, що з погляду теорії дегенерації виглядало стигматом звироднілості, М. М. Баженов

стосовно великих письменників вважає нормальним. Понад те, він зачарований тим, як ...

проникають в повсякденну психопатологію і ослабляють «лінію, що розділяє чесноту і гріх». Він

захоплюється, майже заздрить їх психологічним інсайтам, які дозволяють «досягти такого

глибокого проникнення в схованки страждаючої душі і такого чуйного, яскравого розуміння

навіть крайніх і, здавалося б, жахливих розумових аномалій, яке і самій науці дається тільки

шляхом накопичення маси фактів, копіткого, детального аналізу і поступового і повільного

сходження від помилки до істини».

М. М. Баженов вважає: те, що робить письменників не тільки літературними, але й

психологічними геніями, – це їх власна хвороба, власний досвід перенесених страждань.

...Гостро відчуваючи літературу, М. М. Баженов виявився «слабкою ланкою» у шерензі психіатрів.

Прихильник теорії дегенерації, коли він писав про символістів (яких не любив), перестає ним

бути, коли йдеться про улюблених ним письменників.

...У таких роботах, як статті М. М. Баженова про літературу, акцент переміщався з хвороби самої

по собі на те, хто саме хворий і що він здатний зробити з своєю хворобою. Людина вступає з

хворобою в тісні стосунки, і лише від неї залежить, підвищить чи знизить вона її життєві сили. Від

хвороби тому неможливо звільнитися, передати турботам лікаря.

Трансформація поняття хвороби поставила психіатрів перед необхідністю визначити своє місце у

стосунках «хворий – хвороба». Ця трансформація також спричиняла за собою перегляд поняття

симптому: чи вважати симптомом «об’єктивні» фізичні прояви хвороби чи ж їх сенс має значення

лише для самого хворого?

ШЛЯХЕТНА КАРИКАТУРА НА СВИНЮ, з книги Л. Сабанєєва «Спогади про Росію»

Постійною фігурою в «Гуртку» був добре відомий москвичам лікар Микола Миколайович

Баженов – психіатр, любитель літератури, театру і жіночої статі. Він користувався славою дуже

вченого лікаря – але про нього розповідали, що в своїй квартирі він влаштовував якісь бенкети,

«афінські ночі» і «античні оргії». Для любителя жінок він мав надзвичайно невідповідну

зовнішність: про нього говорили, що він схожий на «карикатуру на свиню» – в чому була значна

частка істини.

Проте розмовляти з ним було надзвичайне приємно – він був розумником і надзвичайно

культурною людиною «минулого покоління»: нової літератури і поезії не визнавав і стверджував, що всі «декаденти» – типові параноїки, що й доводив у своїх статтях, посилаючись на власний

авторитет психіатра.