«Червоний прапор». Переляканий

батько «скликав в Одесі консиліум з кращих адвокатів, які повинні були вирішити, чи можу я

повернутися до Росії... Один з них відповів: «Скажіть, п. Біск, якби Ваш син, написавши ці вірші, перебував тепер в Росії, скільки б Ви дали, аби він опинився за кордоном?»

До Росії Біск повернувся лише в 1910-му. Незабаром вийде його перша книга – «Розсипане

намисто». Назву дуже оцінили одеські дотепники. Сам Біск жартівливо писав пізніше: «Вийшла

моя перша книга віршів, яку я старанно розсилав моїм приятелькам».

Назва книги залишалася мішенню для дотепників і в 1919 р. Одеська газета «Перо в спину»

повідомляла, що Біск «дуже побоюється, аби грабіжники не прийняли його вірші за діаманти тата і

не вкрали їх. Дуже засмутив тата назвою «Розсипане намисто». Вислухав із цього приводу такий

докір: «З тебе вийде такий діамант, як з мене поет».

Через пару номерів газета знов повертається до такої благодатної теми, повідомляючи: «Говорять, що під час облави у Фанконі у Ол. Біска відібрали «розсипане намисто».

ІСТОРІЯ ВЧИНИЛА НА ВЛАСНИЙ РОЗСУД, з дослідження К. Азадовського «Олександр Біск

– поет і перекладач»

Занурення в творчість таких елітарних поетів, як французькі парнасівці чи Рільке, певною мірою

відволікало Біска від подій, що наростали в Росії. Особистої участі в них він не приймав, тримаючись поза політикою. І все ж таки те, що відбувалося тоді в Росії, залишило слід у його

біографії.

Сильно впливала на Біска його старша сестра Катерина, яка належала до партії есерів. Один з

віршів Біска, написаний в той бурхливий час, починалося, приміром, таким рядком: «У боротьбі

знайдеш ти право своє...» (відомий девіз соціалістів-революціонерів). Інші «викривальні» вірші

друкувалися в паризькому журналі «Червоний прапор». Усі ці обставини спонукали батьків Біска

в 1906 р. перешкодити його поверненню в Росію: поет залишився в еміграції.

Роки, проведені в Парижі, Біск описав пізніше у своїх спогадах. Він розповів про знайомство з

Бальмонтом («...перший, кого я відвідав...»), Волошиним («старший парижанин нашої епохи»), про вечори в майстерні художниці Є. Кругликової, про «неділі» у Мережковських, де молодому

одеситу довелося якось зштовхнутися з Андрієм Білим, нарешті, з Гумільовим, котрий надрукував

у своєму журналі «Сиріус» два вірші Біска (їхня сварка, за твердженням останнього, відбулася

через те, що Гумільов не надіслав номеру журналу, де було видруковано ці вірші).

…1904–1911 рр. – період вступу Біска в російську літературу. Не можна не відзначити

наполегливого бажання з боку молодого поета проникнути саме в співзвучні йому модерністські

видання.

…В «Руні» Біскові вдалося надрукувати «Паризькі сонети»; у «Перевалі» – два інших вірші. проте

у «Терезах» – найавторитетнішому на той час органі російських символістів – участь Біска так і не

сталася. Розраховуючи на підтримку Брюсова, незмінного редактора і розпорядника «Терезів», Біск наполегливо посилав йому власні вірші і переклади , але – марно.

…Два останні роки, проведених Біском на півдні Росії, складуть особливий, до межі насичений, період його життя, відзначений, щонайменше, двома подіями. Перша з них – шлюб з одеситкою

Бертою Олександрівною Турянською. Друга – поява в одеському видавництві «Омфалос» книги

його віршованих перекладів з Рільке.

Книга, яку Біск мріяв видати ще в 1911 р., хоч і побачила світ в розпал одеської «смути» (місто

переходило з рук у руки), була помічена критикою.

…Історія розпорядилася по-своєму. У січні 1920 р. «останнім пароплавом» Біск залишає Росію, розраховуючи, втім, повернутися через кілька тижнів. З ним поруч – дружина і дев’ятимісячний

син. Тоді ж емігрували з Росії й інші члени родини: батько, сестра Катерина, брат Михайло.

Згадуючи пізніше про це, Біск найбільше журився про свою бібліотеку, яку любовно збирав

протягом багатьох років.

…Завдяки Біскові-мемуаристу ми маємо у своєму розпорядженні цінні свідчення про культурне

життя старої Одеси.

…Неуспіх книги «Своє і чуже», видно, дуже засмутив Біска; немов усвідомлюючи, що час для

нього воістину «пройшов», він у наступні роки, наскільки відомо, уже не пише віршів і не

намагається перекладати німецьких та французьких поетів. Його участь в літературному житті

російської еміграції згасає.

…Рідні й друзі зібралися в меморіальній каплиці Парк Вест (м. Нью-Йорк, США), щоб віддати

померлому останню шану. Проте заупокійне моління не відбулося. В останній момент з’ясувалося, що Біск заповів поховати його без заупокійних молитов і надгробних слів. Воля його виконали.

ПЕРЕКЛАДАЄ ВСЕ НА СВІТІ, епіграма А. Шполянського на О. Біска

Бегемот у речки бродит;

Биск все в мире переводит.