ГЕДРОЙЦ Віра Гнатівна

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Хірург, прозаїк, поет. Псевдонім – Сергій Гедройц. Першою в історіїсвітової медицини почала

виконувати порожнинні операції.

З дворянської родини. Батько, Гедройц Г., – мировий суддя.

Народилася 26 березня (7 квітня) 1876 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Померла влітку 1932 р. в м. Києві СРСР (нині – столиця України). Похована на Спасо-

Преображенському (нині – Корчуватському) цвинтарі.

Навчалася в Брянській жіночій прогімназії, на петербурзьких курсах П. Лесгафта, закінчила меди-

чний факультет Лозаннського університету (1893-1898).

Працювала асистентом в клініці (1898-1900), хірургом на Мальцевських заводах (1900-1905), головним хірургом лікарень Мальцевських заводів та Людвинівської лікарні (1905-1909), старшим

ординатором Царськосільського та Павловського госпіталів, домашнім лікарем августійшої

родини (1909-1917), хірургом 6-ї Сибірської стрілецької дивізії (1917-1918), лікарем однієї з

київських дитячих клінік (1918-1921), викладала в Київському медичному інституті (1922-1930).

Кавалер золотої медалі «За старанність» на Ганнинській стрічці, срібної медалі на Георгієвській

стрічці, відзнак Червоного Хреста I, II і III ступенів, володарка іменного жетону Об’єднаного

всеросійського дворянства.

Наша землячка особисто навчала імператрицю та їх доньок навичкам медичної сестри.

Друкувалася в журналах «Альманах муз», «Гіперборей», «Заповіти», «Новий журнал для всіх»,

«Червоний ангел», «Світлий промінь», «Північні нотатки», «Сучасник».

Як літератор дебютувала збірником «Вірші і казки» (1910)

Потім настала черга збірки віршів «Вег» (1913), поеми «Дон Жуан» (1916).

Перу нашої землячки також належать книги «Китайські оповідання» (1913), «Розмови про

хірургію для сестер і лікарів» (1914), «Дракон» (1915), «Галіцийські оповідання» (1918),

«Жупанчик» (1930), «Лях» (1931).

Г. – автор циклу мемуарів «Життя». Які, слід відзначити, надзвичайно цікаві, якщо не авантюрні.

За нетрадиційну сексуальну орієнтацію нашу землячку вислали в батьківський маєток під нагляд

поліції (1892) .

Врешті-решт їй повертають княжий титул та дозволяють взяти дівоче прізвище (1907).

Повернувшись до Києва, Г. як чоловік і дружина живе з графинею М. Нірод.

Померла вона внаслідок раку – через рік після операції з видалення матки. Поруч з Г., за тією ж

самою огорожею, поховано архієпископа Єрмогена.

У с. Дятьково Брянської області РФ функціонує музейний куточок нашої землячки.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – В. Авдієва, С. Єсенін, М. Нірод, В. Розанов, М. Гумільов, Р. Іванов-Розумник, Ц. Ру, Г. Ахматова, В. Розумовський, А. Вирубова, В. Чоботарьова, Л.

Поволоцький, В. Вейншток та ін.

***

ЛІКАР НЕ ВОЮЄ

, з професійного кредо В. Гедройц

Лікар не воює, він бере у війні участь.

ЖАХЛИВІ ПЛОДИ РЕВОЛЮЦІЇ, з політичного кредо В. Гедройц

Умер Блок, повесился Есенин,

Николай расстрелян Гумилев,

Град Петра, что перестроил Ленин,

Это все плоды твоих даров.

НА ДЕСЯТИЛІТТЯ ВИПЕРЕДИЛА ЄВРОПУ, з оцінки діяльності В. Гедройц Д. Беннетом

Ми на Заході усвідомили, що вона першою в історії медицини почала робити порожнинні

операції, і не у тиші лікарняних операційних, а беспосередньо на театрі військових дій, під час

російський-японської війни 1904 року. У той час в Європі ми просто залишали без всякої

допомоги людей, поранених в живіт. Іншим європейським країнам було потрібно ціле десятиліття, аби освоїти техніку порожнинних операцій, яку княжна Віра розробила самостійно, без чиєїсь

підказки і в неймовірно скрутних умовах.

НЕЗАБАРОМ ЗУСТРІНЕМОСЯ, вірш В. Гедройц «Сергію Єсеніну»

Я тебя помню в голубой рубашке

Под сенью радушного крова.

Ты пил из фарфоровой чашки

Чай у Разумника Иванова.

Точно лен, волнистые пряди

По плечам твоим спускались,

Из-под длинных ресниц ограды

Глаза смеялись.

Ты был молод, почти ребенок,

Смех звучал безмятежно,

И был ты странно робок

И странно нежен.

Через годы, рдяные годы

Выросли крылья-руки,

Ты стал певцом свободы,

Тоски и муки.

Не узнать нам, что бушевало

В груди могучей,

Какие страсти сердце рвали,

Свивались тучи.

И теперь мы встретились снова.

На устах твоих смерти загадка.

И бровей скорбная складка

Мира иного.

Глаз полузакрыт-полувиден,

Певец сёл и темного бора.

Покой твой мне завиден.

Встретимся скоро.

ДАЙ ПОМЕРТИ, вірш В. Гедройц «Не треба, ні» *

Не надо – нет – не разжимай объятий,

Не выпускай меня – не надо слов.

Твой поцелуй так жгуче ароматен,

И, как шатер, беззвезден наш альков.

Еще – опять – века изжить в мгновенье,

Дай умереть – сама умри со мной.

Ночь молчаливая льет чары исступленья,

Росою звонкою на землю сводит зной.

Вот распахнулись звездные палаты,

В лобзаньи слившись жизнию одной,

Не надо – нет – не разжимай объятий,

Дай умереть! Сама умри со мной!

*Вірш, здогадувано, присвячено графині М. Нірод.

КУПЦІ ВЕЗЛИ МЕД ПОРАНЕНИМ, з щоденника В. Гедройц

20.VII.1914

Ці дні ніби в чаду. Роботи завжди було багато, а тепер, коли в короткий термін потрібно відкрити

велику кількість шпиталів, хотілося б, щоб день був удвічі довшим. У мене щодоби не менше

п’яти порожнинних операцій у Палацевому шпиталі, де я виконую обов’язки головного лікаря.

Шпиталь цей тільки так гучно називається, а, насправді, це просто міський госпіталь з

відділеннями хірургічним і акушерсько-гінекологічним…

Оскільки це єдина лікарня в Царському Селі, то вона вічно переповнена, А, зважаючи на те, що

підвальний поверх зайнятий злидарями,