class="book">створювати нові образи і смисли. При цьому найсуттєвішим залишається питання наскільки

довільною є уява і чим вона відрізняється від фантазії. Якщо уява означується як щось менш

довільне ніж фантазія, то чи співпадає вона з «мисленням образами», і, більш того, з «мисленням

смислами», як говорить про це Голосовкер: «Мислення образами як діяльність уяви є одночасно

мислення смислами. В так званому міфологічному мисленні це дано оголено: там образ є смисл і

значення».

...Проте Голосовкер намагається показати не тільки реальність імагінативного світу (як,

наприклад, вищої, в людському самовизначенні, реальності, – і це було б зрозуміло), але і його

фізичність: «І при всьому цьому ніякої трансцендентності-потойбічності, ніякої метафізики.

Навпаки, – бог, душа, саме безсмертя в цьому світі чудесного тілесні, фізичні». В чому ж їх

фізичність? Очевидно в тому, що на відміну від сучасної людини, яка розповідаючи казку знає, що

це казка, давні греки творячи і розповідаючи міфи не проводили чіткої грані між ними і реальним

життям.

...Серед багатоманітних означень імагінативної логіки, які у Голосовкера ніби «відштовхуються», від занурення в міфічну реальність домінує інтенція визначальності для творчості цілісної

невідчуженої дії, «абсолютне досягнення мети». Недосягання мети «означає анулювання

найчарівніших предметів і істот. Не виконавши своєї функції, вони позбавляються тим самим

свого смислу і разом з анулюванням їх смислу, анулюються вони самі».

НЕ РАЦІО, з нарису В. Сильченка «Пасинки нашої пам’яті»

Розмірковуючи про Голосовкера, не можна не відзначити його титанічну роботу з аналізу

старогрецької міфології, який став класикою навіть на тлі десятків (чи сотень?) тисяч праць на цю

тему. ...Завдяки ньому ми розуміємо, що античний міф – це не просто казочка, а ціла ідеологічна

система, яка допомогла стародавнім вибудувати своє світобачення. Логіка і уява можуть

співіснувати, і їх співдружність надзвичайна плідна – ось генеральна ідея доробків ученого.

Але головне – це, безумовно, «Імагінативний абсолют». Голосовкер досяг цією (не виданою

повністю) книгою якщо не перевороту, то величезного якісного стрибка, порівнянного з проривом

Шопенгауера з його «світом як волею» і Ніцше з його «волею до влади».

Голосовкер вважає найголовнішим не раціо, а... уяву (імагінацію) як творчий початок людини і

пропонує вважати його сенсом людського існування в «світовому вакуумі, піднесеному людині

наукою».

СПАЛЕНИЙ РОМАН, з довідки «Яків Голосовкер. біографія» на belletrist.ru

Три роки провів на каторзі у Воркуті. Право московської прописки йому повернули лише в 1943-

му. У ці роки він пізнав трагедію загибелі від вогню своїх творів: художник, якому довірив

напередодні арешту рукописи, вмираючи, спалив їх.

І Голосовкер зайнявся відновленням втраченого. Певною мірою відновив і прозаїчний твір, події

якого розгортаються у Москві кінця 1920 року, – він під назвою «Спалений роман» надрукований

в журналі «Дружба народів» (1991) і перекладений іноземними мовами.

НЕ УСІ – ГВИНТИКИ, з статті P. Фpумкіної «Логіка життя Якова Голосовкера»

Я дізналася історію книги Голосовкера «Достоєвський і Кант»... Знехтуваний рукопис із словами

«Ну, Достоєвський – це ще куди не йшло, але ще й Кант?!» був вручена співробітникові

видавництва Євгенію Михайловичу Кляусу для повернення авторові – вони, виявляється, жили по

сусідству.

Є. М. Кляус знайомий з Яковом Еммануїловичем не був, і, як я зрозуміла, залишаючись фахівцем

іншої галузі, про Голосовкера взагалі не чув. Проте заголовок рукопису здався йому цікавим, він

відкрив її дорогою – і відірватися вже не зміг.

Ось переді мною ця книжечка 1963 року видання, прізвище редактора на останній сторінці, як

ведеться, дрібним курсивом; дещо нижче ціна – 21 копійка.

Тільки через 25 років ми почули, що, виявляється міг зробити рядовий редактор, який не побажав

бути гвинтиком. Чому ж ми не пишемо про тих, хто нас оточує? Адже це і є усвідомлення себе в

потоці історії!

ЗАМКНУВСЯ У ЧУЖІЙ ЕПОСІ, з вірша Ю. Айхенвальда, присвяченого Я. Голосовкеру

Кто прав, титаны или боги?

Я думаю о старике;

Он заперся в чужой эпохе,

Как в собственном особняке.

.................................................

На нем ничто не удержалось -

Ни дом, ни чувство, ни семья,

Ни человеческая жалость,

Ни право пожалеть себя.

Он жил один в пустынном доме

И охранял игру теней.

Он хорошо писал о ней...