Якщо виникали проблеми з в’їздом до чужої країни, він перетворювався на «убогого турецького
подорожанина», або видавав себе за дервіша – жебручого ченця, який прямує вклонитися могилі
пророка Мухаммеда. У католицькій Польщі він обертався ревним католиком, в арабських країнах
– правовірним мусульманином. Випадкових попутників називав «єдиноутробними братами», а з
Григоровича під час серйозної небезпеки став Барським, аби завуалювати власне походження.
А якось для того, щоб врятувати життя, навіть довелося вдати з себе юродивого, божевільного...
Його енциклопедичні знання народів, країн і багатьох мов – грецької, латини, арабської –
намагалися використовувати царські високопосадовці. Але він швидко впадав у немилість, тому
що не вмів лестити, насамперед владі. Його намагалися утримати біля себе настоятелі багатьох
монастирів, але він вважав за краще «тішитися подорожжю та історією різних місць...».
І куди б він не мандрував, його незмінними супутниками були чорнило, гусячі пера й зошити, з
якими він не розлучався. Щодня він занотовував свої враження, а те, що уявлялося особливо
цікавим – стародавня монета, начиння, будинок, ріка, – ретельно замальовував.
Короткі первісні записи згодом розрослися в докладні описи, що склали після їхньої публікації
чотири об’ємистих томи, а первісні начерки малюнків перетворилися в закінчені картини. Всього
збереглося близько 150 замальовок, зроблених Григоровичем-Барським, причому
найрізноманітніших за змістом: від портретів до мальовничих зображень чужоземних міст.
Сучасники Григоровича-Барського пояснювали його кипучу й невтомну діяльність
непосидючістю характеру, тим, що він був неймовірно «зацікавлений у всяких науках і
мистецтвах» і таке ж за сило «бажання бачити чужі країни».
Влітку 1727 року доля закинула його до Єгипту. Першим містом, куди він потрапив, була Розета –
невеликий торговий центр, розташована біля витоку одного з рукавів Нілу. Це закинуте
провінційне містечко отримало світову славу завдяки знайденому тут «Розетському каменю».
Григорович-Барський дає барвистий опис міста, його різномовного населення, характерних занять
і промислів. Його захоплює багата південна рослинність, і особливо – вічнозелена фінікова
пальма, що не тільки харчує з найдавніших часів населення Єгипту, а й служить матеріалом для
виготовлення різних побутових речей.
Рукою майстра накидана широка картина, яка дає яскраве уявлення й про те, чим була столиця
Єгипту в першій половині XVIII століття. Григорович-Барський повною мірою оцінив значення
Нілу в житті всієї країни і присвятив натхненні сторінки опису розливів цієї ріки і пов’язаних з
цим явищем сільськогосподарських робіт. Як і його попередники, він зупиняється в здивуванні
перед руїнами стародавніх будинків.
На напівзруйнованих стінах він зауважує залишки живопису, які характеризує як «хитрі і
митецькі».
Неподалік Каїра, по ту сторону Нілу, Григорович-Барський побачив «рукотворні гори», – так
образно він називає піраміди. Відразу на око він прикидає їхні розміри і дає короткий опис цих
грандіозних споруджень.
З їх безліч він виділяє три найвеличніших і називає «фараоновими горами».
Три роки по тому Григорович-Барський подорожує в Олександрію «заради розгляду гідних у ній
речей древніх». …Він надає особливого значення двом древнім обеліскам – «стовпам Клеопатри»
– і знакам, що на них зображені. І не тільки детально описує їх, а й змальовує один з них. Понад
те, з усією можливою старанністю Григорович-Барський відтворює знак за знаком усі зображення,
що вкривали одну зі сторін пам’ятника. Можна тільки подивуватися, з якою майстерністю
…художник-самоучка, який не знав давньоєгипетської писемності, відтворив на папері більшість
ієрогліфів.
Дуже барвисто Григорович-Барський описує «Голки Клеопатри», однак він помилявся, думаючи,
що ці обеліски споруджені саме цією царицею.
Жадібно всмоктуючи в себе безліч вражень від небачених країн і міст, морів і рік, тварин і рослин,
вірувань і легенд, він змалював у своїй величезній праці дивну по яскравості картину життя
народів Малої Азії, Близького Сходу, Середземномор’я та Північної Африки. Опубліковані через
деякий час після його смерті «Мандри пішохода Василя Григоровича-Барського» стали
невичерпним джерелом ознайомлення російського читача з країнами Сходу.
На могилі Григоровича-Барського, похованого в рідному Києві, встановлено надгробок з написом.
У зворушливих рядках... невідомий озвучив замилування сучасників подвигом невтомного і
безстрашного …мандрівника: «...Двадцять з гаком років ходив ти з краю в край, На суші і на морі
ти зла багато перетерпів, І все те занотовував докладно, що бачив! Мандрами своїми і п’яддю
вимірив І завдяки перу своєму на батьківщині розповів Про маловідомі для неї речі. Читачу, ти
його прах сльозами вшануй, І працю про шляхи його з увагою прочитай».
…Його «Мандри» неодноразово перевидавалися, а також широко використовувалися в роботах
інших дослідників. Першим увагу на праці самобутнього дослідника далеких країн звернув князь
Г. Потьомкін-Таврійський. Він дав вказівку їх опублікувати. І в 1778 році видатний доробок В. Г.
Григоровича-Барського, «для користі суспільства» побачив світ.
Сучасною російською мовою твір В. Г. Григоровича-Барського не перекладалися. Останній раз він
був виданий в Петербурзі в 1885-1886 рр. за редакцією М. Барсукова. Текст рукопису вперше
видрукували з повним збереженням орфографії і стилю оригіналу, проте без яких-небудь
коментарів.
Для мови й орфографії тексту характерна велика кількість українських рис, наприклад: слова
«година», «помаранч», «різання», «пенязи», автор дуже рідко використовував букву «ы», змішував
вживання «ь» і «ъ» й таке ін.
ЕФІОПАМИ НАЗИВАВ БЕДУЇНІВ, з статті «Українці в Африці» в інтернет-газеті