причини зосередження

німецьких військ на радянсько-німецькому фронті при одночасному ослабленні озброєних сил

німців на Заході.

Кожен, хто уважно прочитає статтю т. Еренбурга, не може не відзначити, що її основні

твердження непродумані і відверто помилкові. Читач не може погодитися ні з його зображенням

Німеччини, як єдиної «колосальної зграї», ні з його поясненням причин відступу німецько-

фашистських військ із Західного фронту і зосередження всіх сил німецької армії на Сході.

Тов. Еренбург запевняє читачів, що всі німці однакові і що всі вони однаковою мірою

відповідатимуть за злочини гітлерівців.

Не складає труднощів показати, що це запевнення т. Еренбурга не відповідає фактам.

...Тов. Еренбург пише в своїх статтях, що Німеччини немає, є лише «колосальна зграя». Якщо

визнати точку зору т. Еренбурга правильною, то слід вважати, що все населення Німеччини

повинне розділити долю гітлерівської кліки.

Не варто говорити, що т. Еренбург не відображає в даному випадку радянської громадської думки.

...Фактові ослаблення німецького фронту на Заході і наполегливого опору німців на Сході або

кажучи словами т. Еренбурга, тому фактові, що «Кенігсберг був узятий не за телефонним

дзвінком» і «Відень ми беремо не фотоапаратами», потрібно дати зовсім інше пояснення, ніж те, яке дав т. Еренбург на сторінках «Червоної зірки». Це тим більше необхідно, що

необґрунтованість висновків т. Еренбурга може заплутати питання і, звичайно, не сприятиме

викриттю провокаторської політики гітлерівців, направленої на породження розбрату між

союзниками.

МОЯ СОВІСТЬ – ЧИСТА, з листа І. Еренбурга Й. Сталінові від 15 квітня 1945 р.

Дорогий Йосипе Віссаріоновичу!

Мені важко, що я маю зайняти Ваш час в ці великі дні питанням, яке стосується особисто мене.

Прочитавши статтю Г. Ф. Олександрова, я подумав про свою роботу в роки війни і не бачу своєї

провини. Не політичний працівник, не журналіст, я віддався цілком газетній роботі, виконуючи

свій обов’язок письменника. Впродовж чотирьох років щодня я писав статті, хотів виконати

роботу до кінця, до перемоги, коли зміг би повернутися до праці романіста. Я виражав не якусь

свою лінію, а відчуття нашого народу, і те ж саме писали інші, політично відповідальніші.

Ні редактори, ні відділ преси мені не говорили, що я пишу неправильно, і напередодні появи

статті, котра мене засуджує, мене повідомили з видавництва «Правда», що вони перевидають

масовим тиражем статтю «Досить!»

...Повернувшись з Східної Пруссії, в декількох статтях («Лицарі справедливості» й ін.) я

підкреслював, що ми підходимо до цивільного населення з іншим мірилом, ніж гітлерівці. Совість

моя чиста.

...Напередодні перемоги я побачив в «Правді» оцінку моєї роботи, яка мене глибоко засмутила. Ви

розумієте, Йосипе Віссаріоновичу, що я відчуваю. Стаття, надрукована в Ц.О. (центральному

органові – авт.), природно, створює навколо мене атмосферу засудження і моральної ізоляції. Я

вірю у Вашу справедливість і прошу вирішити, чи заслужив я це.

І. Еренбург.

ОСОБА-СИМВОЛ, з книги С. Поварцова «Причина смерті – розстріл»

Виконуючи лиходійські плани по знищенню людей, Сталін проявляв рідкісну (для параноїка)

практичність. За версією критика, Сталін вибирав між Еренбургом і Кольцовим. Обидва добре

знали Європу, широко друкувалися, були знаменитими. У обох були рівні шанси претендувати на

звання «міжнародного шпигуна». У своїх кривавих розрахунках Сталін був прагматиком, він

підходив до людини з суто утилітарним мірилом «потрібний – не потрібний». Хтось або щось

було потрібне йому в одному екземплярі: один МХАТ, один Булгаков, один Еренбург

...Режим потребував осіб-символів, здатних гіпнотизувати і формувати міжнародну громадську

думку.

ПРО СМЕРТЬ ОФІЦІЙНО НЕ ОГОЛОСИЛИ, з розвідки І. Єрмакової «Еренбург Ілля

Григорович»

Професійні революціонери неприємно здивували його своєю нетерпимістю і вузькою замкнутістю

на питаннях революційної тактики. Еренбург розчаровується в партійній роботі, відходить від

більшовиків і взагалі йде з політики. Коло його інтересів – віршовані досліди, читання, захоплення

католицизмом.

...Після відставки Хрущова в 1964 р. в країні (СРСР – авт.) починає набирати оберти

правозахисний рух. Еренбург був в курсі того, що відбувається, знав про самвидав, багатьом

дисидентам надавав допомогу і підтримку. Коли в 1965 року заарештували письменників

Синявського і Даніеля, Еренбург підписує лист в їхній захист, а також лист-протест проти

підготовлюваної реабілітації Сталіна.

...Після тривалої хвороби 31 серпня 1967 р. Ілля Еренбург помирає. Це був другий день судового

розгляду у справі дисидента Володимира Буковського. Побоюючись, аби похорони не

перетворилися на черговий виступ проти цензури, офіційно не було оголошено ні про них, ні про

цивільну панахиду. Проте зібралося 15 тисяч чоловік.