ЄЛАЧИЧ Євген Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Письменник, перекладач, педагог.

З дворянської родини.

Народився 19 жовтня (1 листопада) 1880 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Загинув в 1945 р. під час боїв у Югославії.

Закінчив першу Петербурзьку гімназію (1898), навчався на математичному і природно-

історичному факультетах Петербурзького університету (1898-1903).

Працював чиновником Міністерства народної освіти (1903), викладачем земської приміської

школи (1903-1904), колезьким секретарем Петербурзького учбового округу (1904), інспектором

народних училищ Шліссельбурзького повіту (1904-1906), редактором журналу «Що і як читати

дітям?» (1911-1917).

Кавалер ордена св. Ганни III ступеня (1907).

Друкувався в журналах «Джерело», «Російська школа», «Дитячий відпочинок», «Природознавство

і географія», «Вісник Європи», «Для народного вчителя», «Що і як читати дітям?», «Педагогічний

огляд», «Оновлення школи», «Цяцька», «Російський вчитель», «Сучасний світ», «Школа і життя».

Як літератор дебютував книгою «Походження видів і дарвінізм» (1904).

Потім настала черга науково-популярних книг «Як тварини захищаються від своїх ворогів», «На

чому заснований поділ тваринного світу на розділи» (обидві – 1905), «Про походження домашніх

тварин» (1907), «Про вимерлих тварин. Плазуни», «Життя в тропічних лісах Африки» (обидві –

1908), «Слони, окапі та їхні вимерлі родичі» (1909), «Про походження птахів і про вимерлих

птахів» (1909-1910), «Крайня Північ як батьківщина людства» (1910), «Про душевну діяльність

тварин» (1912), «Інстинкт» (1913), «З життя природи» (1915).

Наш земляк – автор художніх книг «Про те, як діти мили підлогу й інші оповідання», «Ваня, або

Те, що може трапитися з кожним» (обидві – 1907), «Мордочка і ще п’ять оповідань» (1908),

«Вірші і п’ять оповідань» (1909-1910), «Оповідання з життя тварин» (1911), «П’ять оповідань і

Фир-Фирка» (1916).

Його перу належить також низка статей, серед яких вирізняються «На захист дитячої літератури»,

«Місце моралі в дитячій літературі», «Про критику дитячої літератури самими дітьми», «Протест

проти порнографії», «Казки, як матеріал для дитячого читання», «Байки Крилова, як матеріал для

дитячого читання».

Є. переклав книги А. Брема «Тундра, її тваринний і рослинний світ» (1905), «Пташині гори в

Лапландії» (1906).

Більшовицького режиму не сприйняв й емігрував до Югославії (1919).

Серед друзів та близьких знайомих Є. – О. Нечаєв, В. Бонч-Бруєвич, О. Фомін, А. Калмикова, Б.

Райков, О. Колмогоров, М. Лемке та ін.

***

НЕ НАСТАВЛЯТИ

, з творчого кредо Є. Єлачича

Ми звикли вчити і наставляти тоді як набагато важливіше збудити в дитині думку.

РОЗВОРУШІТЬ УЧНЯ, з статті Є. Єлачича «Про активне керівництво дитячим читанням»

Керівник повинен знати і дану дитину і дану книгу. Він повинен бути в змозі захистити книгу

перед дитиною, якщо дитина не зрозуміла її, не оцінила її гідності, не відчула її художньої

цінності. Тут необхідна жива бесіда, дружня суперечка, обмін думок, вільний, невимушений,

природний, при наявності доброго бажання з обох сторін. І для цього треба, щоб керівник був

здатний вести цю бесіду цікаво і приємно для дитини і не пошкодував би на неї часу.

Звичайно, така бесіда неможлива, якщо керівник сам не книги, яку він запропонував дитині, якщо

він не може приділити дитині належної уваги й часу.

Багато хто вважає це навіть дарма згаяним часом. Навіщо розмовляти? Досить вказати дитині, що

те-то добре, даний вірш прекрасний, дана сцена красива.

…А якщо розмова дитині цікава – хіба не повернеться до прочитаної книги знов, щоб перевірити

себе, підкріпити свою думку або щоб спростувати думку співбесідника.

Дайте дитині висловитися, розворушіть у неї бажання говорити, а отже і думати. Центр тяжіння

обговорення прочитаного лежить в розвитку самостійної думки, а не в повідомленні вірних,

розумних думок …дорослого.

Це вселяє дитині віру в книгу, привчає її ставитися до неї серйозно і відкриває перед нею широку

можливість розвиватися шляхом читання. Дати дитині цю віру, прищепити їй цю пошану до книги

і відкрити перед нею можливість мати в книзі джерело задоволення своїх розумових і духовних

запитів, це набагато важливіше, ніж пояснити в подробицях дане питання, збагатити її пам’ять

новими відомостями або тонко розібрати перед нею певний художній твір.

…Керівник може вдумливим розбором поганої книги принести юному читачеві багато користі і

цілком обернути шкоду від прочитання поганої книги в користь.

І якщо прочитана погана книга сподобалася нерозвиненому ще смаку дитини, то спокійне

обговорення зможе поступово з’ясувати дійсну цінність книги, допоможе самій відчути

фальшивість, неправдивість, навіть брехливість.

Навчити, привчити дитину поважати книгу, ставитися до неї серйозно, читати і розуміти, читати і

переживати прочитане, – це настільки важливо, істотно і цінно що заради цього віддані дітям

особистості не повинні шкодувати ніяких зусиль.

КОЛИ ДОВКОЛА БРЕШУТЬ, з статті Є. Єлачича «Місце моралі в дитячій книзі»

Питання про місце і значення моралі в дитячій літературі належить до найспірніших і, мабуть,

саме тому, що кожній із сторін, яка сперечаються, воно здається безперечним. Чи доречна мораль

в дитячій книзі, чи необхідна вона, чи допустима чи ні, в якій дозі, яка?

Дуже поширена стара думка хороших педагогів минулого, що дитяча книга лише тоді може

визнаватися такою, що відповідає своєму призначенню, коли вона може навчити дитину чому-

небудь хорошому або корисному. Звідси вимога, аби кожна книга або повідомляла дитині нові

корисні знання, або ж учила її хорошому, доброму, чесному, тобто містила б в собі безумовно

виражену мораль.

І можна сказати з упевненістю, що більшість як нашої російської, так і