ЄРМОЛЕНКО-ЮЖИНА Наталя Степанівна

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Співачка (драматичне сопрано). Справжнє прізвище – Плуговська Н.

З міщанської родини.

Народилася в 1881 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Померла в 1937 р. в м. Парижі (Франція).

Учасниця першого сезону російської опери в Парижі (1908).

Як співачка дебютувала в антрепризі Царателі (1900).

Була солісткою петербурзького Маріїнського театру (1901-1906; 1910-1913; 1915-1922), московського Великого театру (1906-1908; 1913; 1916), оперного театру С. Зіміна (1908-1910), лондонського театру «Ковент-Гарден» (1917-1924), епізодично виступала на сцені паризької

«Гранд-опера».

Перша виконавиця на російській сцені партій Гутруни в «Загибелі богів» Р. Вагнера (1903), Електри в однойменній опері Р. Штрауса (1913).

Серед найвідоміших партій – Наташа, Горислава («Мавка» О. Даргомижського), Марія («Мазепа»

П. Чайковського), Юдіфь («Юдіфь» О. Сєрова), Тамара («Демон» А. Рубінштейна), Ядвіга

Запольська, Марфа («Пан Воєвода» і «Царська наречена» М. Римського-Корсакова), Марфа

(«Хованщина» М. Мусоргського), Тетяна, Віолетта, Аїда, Норма, Джоконда, Кармен, Агата

(«Вільний стрілець» К. Вебера), Ельза («Лоенгрін» Г. Вагнера), Маша («Дубровський» Е.

Направника), Ліза («Пікова пані» П. Чайковського), Маргарита («Фауст» Ш. Гуно).

Гастролювала в Одесі (1904), Тифлісі, Баку, Казані (1905), Ростові-на-Дону (1906), Італії (1906; 1907; 1921-1922), Франції (1907; 1912;1923), Іспанії (1922), Південній Америці (1907; 1923), Німеччині (1921-1922).

Не сприйнявши більшовицької революції, оселилася в Парижі (1924).

Репертуар співачки складав понад 30 партій.

Залишила по собі близько 60 грамзаписів. У репертуарі – багато українських народних пісень і

романсів українських композиторів.

Композитор М. Лисенко ще за життя землячки присвятив їй і її педагогу М. Зотовій баркаролу

«Пливе човен» (1899).

Серед друзів та близьких знайомих Є.-Ю. – М. Лисенко, Ф. Шаляпін, М. Зотова, Л. Собінов, І.

Єршов, П. Відаль, А. Нежданова, В. Петров, В. Касторський, С. Дягілєв, О. Санін, О. Головін, І.

Білібін, О. Бенуа, І. Алчевський, Д. Смирнов, Ф. Блуменфельд, М. Каракаш, Ф. Литвин та ін.

***

БІЛЬШЕ НІДЕ НЕ ЧУЛА

, зі спогадів А. Нежданової

Єрмоленко-Южина – чудове драматичне сопрано, рідкісне за красою і силою звуку. Такого

сопрано, з великим диханням, сильного і у той же час м’якого, я більше не чула ніде.

Зовні Єрмоленко теж красива. У сценічному відношенні вона поступалася, але голос її – гарячий, виразний – справляв сильне враження.

ВРАЖАЮЧА СЦЕНІЧНА І ДРАМАТИЧНА ТОЧНІСТЬ, з рецензії Б. Асаф’єва «Валькірія» в

Маріїнському театрі»

Образ Брунгільди невимовно складний для втілення. Злити в єдине безперервне ціле те, що

відбувається в душі Брунгільди, перетворення її з божества в людину – тяжке і відповідальне

завдання.

...Артистку типово слов’янського вигляду, якою є Єрмоленко-Южина, втілення образу Валькірії

повинне притягати і чарувати, але й утрудняти, оскільки слов’янська м’якість, задушевність, простота і ласкавість лише поступово вимальовуються в зовіншності Брунгільди під впливом

шляху, пройденого від співчуття до страждання. Сувора і владна Валькірія не відразу

поступається віянню хвилі людяності і спершу більше дивується, ніж співчуває.

Тому тлумачення і втілення Брунгільди, створюване Єрмоленко-Южиною, залишаючись

прекрасним в чисто вокальному і музичному відношенні впродовж усієї опери, стає сценічно і

драматично глибоко точним і особливо вражаючим лише з моменту суду над нею і до занурення в

сон.

«НЕЩАСЛИВА» ФРАНЧЕСКА, з книги Н. Саліної «Життя і сцена»

Ми знали, що Рахманінов пише оперу «Франческа да Ріміні», призначаючи партію самої

Франчески А. В. Нежданової. І правильно. Чарівний тембр її голосу повинен був цілком підійти до

партії. Раптом стало відомо, що Нежданова відмовилася співати, оскільки для неї партія

виявилася занизькою.

Через деякий час знову новина: Рахманінов віддав партію Франчески Н. С. Єрмоленко-Южиній. У

неї голос був незрівнянний, лився чудовою дзвінкою хвилею, вона ж стояла байдуже і лише

розкривала рот. Жінка вона була чудова, але актриса слабка. Знов закулісна сенсація: «Єрмоленко

відмовилася співати, оскільки партія виявилася для неї зависокою».

Рахманінов наступного, з клавіром під пахвою спіймав мене в театрі, привів на порожню сцену, де

не прибрали ще рояль після якоїсь балетної репетиції, розкрив клавір і сказав: «Надіє Василівно, я

написав казна-що, ніхто не може співати: одній – низько, інший – високо. Я дам всі пунктуації, все, що ви захочете, спробуйте заспівати».

І я цілий місяць учила і репетирувала ... цю нещасливу Франческу.

ВИСТУПИ ЗАХОПИЛИ, з монографії Л. Короткіної «З чудових сивих каменів минулого

будуйте світле майбутнє»

Реріх потрапив у Парижі, як він повідомляв в листах до нареченої, в «краще російське

товариство». Він зустрічався з ректором Варшавського університету, професором-психіатром П. І.

Ковалевським, з польським письменником і юристом К. Валишевським, відомим юристом,

професором цивільного права в Московському університеті Ю. С. Гамбаровим.

Микола Костянтинович відвідував концерти і театри. У листах на батьківщину він повідомляв про

нові спектаклі, про концерти молодої російської співачки з «чарівним і сильним голосом», які його

захопили. Це була, мабуть, відома в майбутньому співачка Н. С. Єрмоленко-Южина, що виступала

у той час в Парижі.

АМАЗОНКА-ВАЛЬКІРІЯ, з статті О. Москальця «Наталія Єрмоленко-Южина: забуття після

еміграції»

У 1964 році під час гастролей Великого театру до «Ла Скала» радянські артисти з благоговінням

розглядали фотографії Єрмоленко-Южинойї в музеї прославленого театру. Але про долю самої

співачки на той час їм не було відомо вже нічого...

Родина киянина Степана Дмитровича