відразу ж впав у очі набраний кричущим шрифтом

заголовок: «Трагедія на яхті. Вбивство А. П. Силіна». «Як вдалося встановити, – читала Софія

Львівна, – убитий і А. С. Пургальський провели переддень …на пароплаві «Імператор Олександр», куди, серед інших, були запрошені на вечір капітаном. А. П. Силін, як нам відомо, наполегливо, проте безуспішно залицявся за мадемуазель Н... Пургальської, …і в результаті відбулася серйозна

розмова, яка закінчилася повним розривом.

…Близько десятої години ранку наступного дня яхта Пургальського «Евника» вийшла у море, маючи на борту власника і А. П. Силіна. Нещасний довірливо погодився на прогулянку, не

підозрюючи навіть, що відправляється назустріч смерті, на яку його вже прирекло жадання

помсти. Пополудні яхта повернулася назад до порту – але як! На ній, як і раніше, були два

пасажири, однак живим залишався лише один – її господар. Силін млявою масою лежав біля ніг

Пургальського! Очевидно, він убитий ззаду ударом весла, котрий розтрощив йому череп...

Вбивця арештований. Він наполегливо заперечує свою провину.

В ЛІСІ ТЕПЛІШЕ, з переказу М. Кострицького «На зламі»

Стрілецький загін, що нерівною смугою витягнувся уздовж ледь помітної дороги, разів зо два

зупинявся на кожній версті. Люди збивалися в купу і, поплескуючи рука об руку, щоб зігрітися, починали розмовляти.

Предмет їх розмови був рядовий: всі тлумачили про дорогу і про те, чи не збилися вони з шляху.

Однак, якби хоч один проїжджий московіт зустрів цей загін, то він, ймовірно, вшкварив би свого

коня і понісся від нього геть, світ за очі. І вчинок такого роду був би щонайприродніший, оскільки

стрільці говорили... польською мовою.

Крім того, гостроверхі хутряні шапки погано приховували характерну польську чуприну, а

невміння триматися в довгополих каптанах остаточно видавало обманщиків і робило маскарад

абсолютно даремним...

…Поляки загорнули підлоги своїх каптанів і, йдучи по коліна в снігу, потягнулися у напрямку до

лісу. Замойський мучився і не знав, на що зважитися... А загін його в цей час, переходячи з однієї

волості в іншу, дістався костромських лісів.

Пройшло близько півгодини, доки вони глибоким снігом здолали півтораста чи двісті сажнів, котрі відокремлювали їх від світлого вікна, й опинилися перед невеликим лісовим млином.

Вітер намів на зледеніле колесо цілу снігову гору, і вона непомітно з’єднувалася з такими ж

сніжними горбами над млиновим дахом. Тільки низенька стіна з одним віконцем різкою чорною

плямою виділялася на загальному фоні...

І Калічанський, і його супутник одночасно поглянули на аркуш промасленого паперу, що

замінював невідому в цій глушині слюду, і вгледіли на ньому силует старого, який, судячи з рухів, плів личаки чи сітку.

– Ну що, давай увійдемо, – звернувся Замойський до отамана.

Той було рушив до дверей, але раптом зупинився, ніби осяяний раптовою думкою.

– Ні, – вимовив він. – Я зараз придумав дещо краще... Загрозою або тортурами від старого ми

багато чого не доб’ємося. Краще ти увійди до нього один, назвися начальником стрілецького

загону, …і попроси, щоб він прямим шляхом провів нас до садиби...

– …Стрільці з Москви, з наказом послані, і ти повинен будеш проводити нас в боярську садибу...

Замойський замовк і, не відриваючись, дивився на старого.

– Дивна ти людина... Про що тут і просити, – вимовив той, підіймаючись і осяваючи себе широким

хресним знаменням. – Зайвого ти багато мені наговорив. То, може, скажеш ще заразом, як звати

тебе?

– Іван Засадний, – ледь чутно пробурмотів стрілець, і фарба залила його обличчя.

– …Ну ось, діду, це все люди государеві, які йдуть зі мною, – голосно звернувся Замойський до

старого, вказуючи на поляків.

– Бачу, рідний, бачу... Івану Сусаніну змалку всі стежки лісові відомі, ще до перших півнів

безпосередньо до боярського двору вас проведу...

– Отож, йдемо...

– Йдемо, хлоп’ята, йдемо. Та що й стояти тут, на вітру, – в лісі воно тепліше...

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ЛЕГКОГО ЧИТАННЯ, з оцінки М. Кострицького М. Саввіним

Романи Ординцева-Кострицького – типові романи пригод; цікава, в романному дусі, фабула в них

головне.., це матеріал для легкого читання.

ВИВЧАВ ЗВИЧАЇ ФЕРГАНСЬКОЇ ДОЛИНИ, з нарису А. Захарової «Під російським прапором

на Памір»

Багата подіями багатовікова історія Туркестану, витоки якої сягають сивої давнини. Вона

привертала увагу не тільки учених-дослідників, які вивчають культуру, побут, релігійні

переконання, заняття тутешніх народів. У наукові експедиції другої половини 19 століття

включалися й ентузіасти з творчої інтелігенції – художники і письменники В. Верещагін, О.

Федченко (дружина О. П. Федченка), М. Щербина-Комаренко, М. Кострицький та інші.

Перу письменника Є. Марков, котрий відвідав Ош 1891 року, належить один з найблискучіших

описів якнайдавнішого міста Киргизстану. Один з розділів цієї книги «Ош і його мешканці»

містить вельми цінну для істориків-дослідників інформацію про Ош, річку Ак-Буре, Ошський

базар, Сулейман-гору.

Протягом декількох місяців містами Ферганської долини подорожував письменник М.

Кострицький, широко відомий в Росії на початку ХХ століття. Він вивчав мову, звичаї і вдачу

корінного населення й згодом написав чудову повість про добування рубінів в горах Східної

Фергани.